Читати книгу - "Донька від Люцифера, Ірина Скрипник"

——— Я не шльондра, —- казала вона собі під ніс, — я їм всім ще покажу…

Стоячи сама серед поля, вона перетворила свою косу на маленький кинджал і провела ним по своїй руці, перерізаючи вену. Кров, що потекла на землю, була темною і густою, наче чорнило. Вона впала на землю важкими краплями, утворюючи навколо неї коло, яке почало сяяти зловісним червоним світлом. Потім це коло почало палати, і перед нею виникла велика темна постать з палаючими в темряві очима. Силует був примарним, але водночас відчутно реальним, якби вся темрява цього світу зосередилася в одній точці.

——— Допоможи мені знищити того, хто вбив тебе! — звернулась до цієї постаті богиня смерті. — Допоможи мені помститись за моє приниження! Твій ворог — мій ворог, а мій біль — тепер твій біль!

Очі постаті запалали ще яскравіше. Поступово риси обличчя почали ставати чіткішими, відкриваючи істинну форму. 

Перед Латерією сидів великий чорний дракон. Його луски блищали, відбиваючи світло полум’я, що горіло у колі. Він опустив голову, зітхнувши. Його подих був глибоким і важким.

——— Мене вбив мій власний брат, бо засумнівався в мені. Я б дуже хотів йому відповісти тим же, але, на жаль, не можу. Ще тоді він був сильніше за мене. Зараз його сила на зовсім іншому рівні. Я ніяк не зможу допомогти тобі.

——— Як саме він тебе вбив? — запитала Латерія, виходячи з кола.

——— Силою пекла, — зітхнув чорний дракон. — Він створив чортів, які розірвали мене на частини. Їх кігті і зуби були, як леза, що безжально шматували моє тіло.

——— Тоді я дам тобі силу смерті! — промовила Латерія.

Вона доторкнулась до луски дракона. Її пальці м’яко погладили тверду поверхню, відчуваючи текстуру. На мить його тіло засяяло яскравим білим світлом, наче його охопила внутрішня пожежа, яка виривалась назовні. Світло було настільки інтенсивним, що здавалося, воно зможе розігнати темряву навколо. Потім його форма почала змінюватись. Величезні, міцні крила, які могли закрити небо, зникли, згорнувшись і розчинившись у повітрі. Луска, яка блищала, як коштовні камені, стала гладкою шкірою, ніжною і еластичною. Його масивне тіло скоротилося, набуваючи людських обрисів і втрачаючи свою драконічну велич.

Через якийсь час біля богині смерті вже стояв високий і статний чоловік. Його риси обличчя були благородними: високий лоб, чітко окреслені вилиці і гостре підборіддя. Тіло його було м’язистим і сильним, як у воїна, готового до битви. М’язи перекочувалися під шкірою з кожним рухом, виказуючи його неймовірну силу і спритність. Вона окинула його голе тіло швидким поглядом і хитро посміхнулась, задоволена результатом своєї магії. Потім створила косу.

Та варто було їй кинути косу в того, хто ще нещодавно був драконом, і та перетворилась в довгу чорну мантію, огорнувши його тіло. Мантія була важкою, з темної тканини, яка, здавалося, вбирала в себе будь-яке світло. Вона щільно облягала його тіло, підкреслюючи м’язи і створюючи враження, що він сам був частиною темряви.

——— Чи було в тебе імʼя раніше? — запитала Латерія.

Її очі блищали цікавістю, як у дитини, що отримала нову іграшку. Та, відповідаючи, він ніби занурювався у спогади, яких більше не існувало. В його голосі відчувалася глибока печаль. 

——— Було колись, але Астра стерла його з моєї памʼяті і з памʼяті всіх, хто знав його. 

——— Тоді я буду називати тебе … Адамом.

Після цього він встав на одне коліно і опустив голову, виражаючи свою покірність, як лицар перед королевою.

——— Як забажаєте, моя пані, — сказав він.

В його голосі звучала відданість, яка могла б здивувати будь-кого. Це була відданість, що народилася з глибокої поваги і абсолютного прийняття своєї долі. Його очі були повні рішучості, і він був готовий виконувати будь-який її наказ, не ставлячи запитань, не вагаючись ані на мить. Відчуття обов'язку переповнювало його серце, змушуючи йти вперед.

Тож вони відправились обоє до пекла. Їх шлях пролягав крізь темні коридори, які, здавалось, ніколи не закінчуються. Стіни були покриті незрозумілими символами, що мерехтіли в слабкому світлі, яке пробивалося крізь тріщини. Зловісні тіні оточували їх з усіх боків, змінюючи свої форми і слідкуючи за кожним їхнім рухом. Вогняні озера, які викидали язики полум'я, освітлювали цей моторошний пейзаж, і крики грішників наповнювали простір, відлунюючи в голові, як безкінечний хор.

Латерія йшла вперед. Кожен її крок був точним і безкомпромісним, як у справжньої воїтельки. Її очі горіли холодним вогнем, що не залишав місця для сумнівів чи страху. Її присутність ніби розривала темряву, роблячи її менш густою і жахливою. За нею слідував Адам. Здавалося, що його мантія майже не торкалася землі, немов він сам був привидом або духом, що левітує над поверхнею. Він постійно озирався, уважно спостерігаючи за кожним рухом тіней, готовий у будь-який момент захистити свою пані від небезпеки.

Відтоді, як Міхаель відтворив пекло, воно виглядало зовсім інакше, ніж раніше. Все стало більш страшним та жорстоким. Коридори були звивистими і незрозумілими, наче лабіринт, створений для того, щоб збивати з пантелику і змушувати втрачати надію. Вогняні озера випромінювали полум'я, що було настільки гарячим, що, здавалось, могло випалити душу. Крики грішників з кожним кроком ставали все гучнішими і пронизливішими, віддаючись у кожному куточку цього місця. Саме так відчував себе всередині Міхаель і тому саме так тепер виглядало пекло.

——— Поглинь душі всіх, хто знаходиться тут, — наказала Латерія.

——— Як забажаєте, моя пані, — відповів Адам. 

Він вбивав всіх, кого бачив. Його рухи були швидкими і точними, як у хижака, що полює на здобич. Його тіло рухалося з неймовірною грацією і силою, і кожен його удар був смертельним. Кров і крики супроводжували його, але він не вагався. Він був знаряддям Латерії, її вірним воїном, який виконував її волю з абсолютною точністю.

Вона воскресила його і дала йому імʼя. Сказала, що допоможе помститись. Це було все, що йому потрібно було знати. Він просто робив те, що вона казала, і відбирав душі, зʼїдаючи їх. Їхні крики і стогони відлунювали в його свідомості, але він не звертав на це уваги. Його єдиною метою було виконати наказ Латерії. Її слова були для нього законом, і він виконував їх з беззаперечною відданістю.