Читати книгу - "Диво - квіти, Олександр Гребьонкін"

— Мене цікавить питання, — сказав Фабіан, — якщо майже ніхто не бачив ваших незвичайних квітів, як могло стати відомо про них?

Харита здивовано знизала плечима.

- Ось я сиджу і думаю: як? Я трохи здивована!

- Може, вам варто було сказати, що у вас немає таких квітів... Вони б відстали...

- Може бути. Я вже казала вам, що спочатку квіти могли бачити всі, хто хотів... Але потім прийшла одна дівчина - така порожня, неприємна, фамільярна. Вона була дочка рибопромисловця і прийшла замовити феєрверки. І тут я побачила, як почали згортатися і в'янути дорогі мені «недоторки». Я їх ледве виходила! З того часу я перестала пускати в квітник чужих. Але, мабуть, чутка про ці квіти, прекрасні і трохи дивні, проникла за стіни форту. І мови рознесли цю новину...

- Так, у нас поселення невеликі, чутки просочуються швидко, не зупиниш! – кивнув Фабіан.

- І ось, що мені ще спало на думку: одного разу мій батько був дома один... Він працював у своїй майстерні і за якоюсь справою прийшла Міранда, служниця Флетчера. Вона чомусь не злюбила нас із батьком із самого початку. Не знаю, що це - звичайна ненависть до чужаків, дивних людей (а ми з батьком такі), чи заздрість, що ми вміємо більше, ніж вона, чи ревнощі.... Вона і свою подругу Юнону налаштувала проти нас. Так от, коли батько вийшов на дивний вигук – Міранда вилетіла з квітника, як ошпарена. Вона виконала доручення господаря і одразу за ворота! А коли я повернулася з Лімаса з покупками, то застала частину квітів зів'ялими.

- А пан Флетчер знає про це?

- Так, я попередила його. Мені здається, що Міранда таїть зло і задумує щось лихе. Можливо, вона поширила чутки про квіти.

В цей час почувся стукіт дверей, шарудіння кроків, хтось кликав Хариту.

– Батько повернувся з роботи. Ходімо, я скажу йому про нове замовлення. І заразом познайомлю вас, - сказала Харита і взяла Фабіана за руку.

***

У літній школі бігало і репетувало з сотню шалених хлопчаків і, щоб пройти в клас, вчителю Гревсу довелося використати різку. Кілька жорстких, свистячих ударів розчистили йому дорогу, хоча хтось із шибеників зумів заїхати йому камінчиком з рогатки у вухо. Погрозивши різкою в галасливий рій шибайголів, Гревс увійшов до кімнати і глянув у дзеркало.

Вухо опухало і ставало завбільшки з млинець. Лаючись, Гревс зайшов за перегородку і налив собі в чарку горілки. Випив, скривився, занюхав хлібом із салом.

У двері постукали. Гревс миттєво сховав пляшку, сів за стіл, відкрив зошит, взяв ручку і тільки після цього промовив:

- Увійдіть!

 На порозі завмер чоловік - невисокий, міцний, з великим і зморшкуватим обличчям. В руці він м'яв капелюх.

- Пане вчитель, я Ватек, голова товариства рибалок. Хотів би дізнатися про навчання свого сина.

- Прошу, сідайте!

Гревс розкрив величезну книгу і став водити послиненим пальцем.

- Так, Ватек, Джордж. Успіхи поки що не дуже. Погано з арифметикою та чистописанням. Хуліганить!

Гість насупив волохаті брови, переступаючи на місці.

- Ах, мерзотник який! Ну, я йому дам перцю! І хуліганить, кажете? А вдома він тихий та слухняний.

- А тут ніби з ланцюга зривається! Шибеник! - вигукнув Гревс.

- Взагалі, я помітив у вас погано з дисциплінкою.

- Так, звичайно, дорогий Ватек. Діти зараз не ті пішли, що були у наш час. Псують їх.

- Що ж! В наш час усі були тихі, як миші. А зараз розпустилися, управи нема! – сказав Ватек, махнувши капелюхом.

- А все – приклад дорослих! Ну, як це так – у нас на узбережжі знаходяться люди, які навіть злочинця укривають... Окрім того ведуть паразитичний спосіб життя.

- Злочинця укривають? Це ви про кого? - запитав Ватек, встаючи.

- Та ось, візьмемо, наприклад, нашого Флетчера, власника садиби «Флокс». Мало того, що він у себе дав притулок цим волоцюгам Ферролям. Та ще й дозволив їм у хаті приховувати злочинця, – сказав Гревс.

- Це ви про тих, що оселилися у старому форті? Так, я про них чув багато поганого! А кого вони приховують? - зацікавився Ватек.

- Якогось Дегжа. Він підозрюється у вбивстві...

- То чому ж ви не повідомите поліцію?

- Вже побувала там і поліція. Зник цей Дегж! Підозрюю – не без участі Флетчера! А потім - цей труп, знайдений біля узлісся. Чули?

- Чув... Так, все дивно.

- А як такі звичаї, зневажання законності не можуть не розбещувати молодь?

Ватек насупився, а потім, підійшовши ближче, перегнувшись через стіл, сказав Гревсові в обличчя:

- Я тут про цей форт таке чув! Там зайди живуть, старий з дівкою - дочкою. Так вони точно чаклуни – вирощують якісь чарівні квіти! І все таємно, не діляться ні з ким... Я й думаю, куди дивиться церква?

- Так, її руки нам не вистачає, - тихо промовив Гревс, трохи відсахнувшись від Ватека, шарячи очима по столу в пошуках якихось паперів.