Читати книгу - "Пори року. Зникнення Зими, Ханна Трунова"

Майкові очі гарячково заблищали. Він рвучко підвівся й стрілою вискочив на майданчик, дістаючи кинджал.

― Дене, ти зовсім очманів?!

― А-а, привіт, друже. Радий тебе бачити. ― Денис закрутив між пальцями клинок.

― Яка ж ти все-таки сволота.

Денис знизав плечима й напав із ударом, якого Майк блискавично відбив. Послідувало ще три гарячкових лезових зіткнень, супроводжуваних ненависними вигуками. Атмосфера намагнітилася до максимуму.

Ось Тіна піднялася з місця й також приєдналася до бійки, міцно стискаючи зброю.

― Двоє проти одного? ― оскалився Денис.

― Хочеш жити, ― злісним тоном прошипів Майк, ― біжи й не озирайся, поки я добрий. Ти ж мене знаєш, Дене. Я слова на вітер не кидаю. Рахую до трьох. Один… ― Денис обвів поглядом недругів. ― Два... ― Майк провів пальцем по лезу. ― Три…

Денис підняв руки догори, відступаючи назад.

― Іду я, іду. Шоу поставлене на паузу. ― Денис облизав губи. ― Тіно, тобі сьогодні посміхнулась удача. Але так буде не завжди.

Він розвернувся й пошкандибав геть. Його заховала темрява.

Майк полегшено видихнув, заховав зброю й повернувся до Тіни.

― Ти як?

― Бувало й гірше. Ледве заділо. А ця що тут робить? ― вигукнула вона, побачивши Діану, яка вибігла з укриття.

― Вона… ― Майк окинув Діану пильним поглядом. ― Так вийшло, ― здвигнув плечима він. ― Дай подивлюсь на рану.

― Майку, облиш.

― Для нас будь-яка подряпина небезпечна! Тому, Тіно, не пручайся.

― Дістанусь додому й оброблю рану. Усю кров не втрачу! Ти краще за нею придивись, тремтить вся. Боляче дивитися.

― Що тут сталося? ― На майданчик вийшов ще один чоловік. Він скинув каптур. Це був Алекс.

― Невдала спроба перекинути мене на ворожий бік, ― просичала Тіна, дістаючи з кишені хустину. Вона простягнула її Майкові: ― Будь добрий, перев’яжи.

Майк спритно виконав прохання.

Наступні слова Алекса завели присутніх у стан ступору:

― Так чого не приєдналася?!

― Я на божевільну схожа? Так, ви тут розбирайтеся, а я побігла.

Вона зірвалася з місця й дійсно побігла.

― Алексе, ти десь дахом поїхав? ― Майк постукав пальцем по скроні. ― Звісно, хочеться дізнатися, хто ховається за маскою Темного Лорда. Але лізти в вороже кубло? Та ніколи!

Алекс нахилився до землі, дістаючи клинок. Він декілька секунд уважно його розглядав, а потім покликав Майка:

― Дивись, які ініціали…

― Ага, «ТЛ» ― Темний Лорд. Так і знав, що Ден ― зрадник! А це що таке? ― Майк провів по рукоятці. ― Корона й крило кажана… ―задумливо примружився він. ― Значить, та «охорона» працює на Темного Лорда?

Майк збентежено глянув на Діану, тіло якої здригалося від біснуватих дрижаків. Їй здавалося, що вона летить по кривій своїх кошмарів. Побачене не може бути правдою!   

― Я б не робив такі поспішні висновки.

― Але ж усе сходиться!

― Так. Але вони не нападають. Я за ними спостерігав з-пів року. Чудаки, та й годі.

― А те, що вони топчуться під її будинком, ти також знав?

Алекс застиг із розгубленим виразом.

Скориставшись панічною тишею, Діана викрикнула:

― Що, до біса, відбувається?! Що за Темний Лорд? І…

― Ти їй досі нічого не розповів? ― зірвався Алекс. ― Зроби це негайно! Кожна хвилина на рахунку!