Читати книгу - "Споріднені душі: Розірваний зв'язок, Яра Крихта"

Так.

Так, чорт забирай, він помирає.

Айдас трохи розсміявся, але сміх вийшов гірким.

– А це хвилює тебе? Ти ж, наче, хотіла моєї смерті…

– Припини… 

До Нового року – година. 

– Що припинити? Помирати? Я абсолютно здоровий, – потис плечима, і відчув, як Мія стиснула його руку. 

– Брехун, – вона звела брови. – Що відбувається? Ти давно такий… І твоя палиця… Айдасе. 

Айдас не міг дозволити собі засмучувати її, ба більше, у новорічну ніч. 

– Міє, – ніжно всміхнувся, – я не помираю, це не смертельно, чесно. 

– Я не вірю тобі, ти постійно щось недомовляєш, – дівчина взяла його за руку обома руками, крепко стисла, саме за ту руку, на якій був невидимий для неї браслет. – Не смій закохувати мене в себе, якщо ти помираєш… Це буде дуже егоїстично з твого боку. Не хочу закохатися, а потім страждати… Будь ласка… 

Айдас швидко заморгав, не зрозумівши, що відбувається.

– Не дозволяєш собі бути взаємною зі мною?

– Забороняю – безумовно. Не чини так зі мною, будь ласка… Я боюсь втратити тебе, як тільки дозволю собі закохатися… Тому, будь ласка, скажи чесно: ти присмерті? 

Чоловік завмер.

Великий настінний годинник цокав секундами, і цей звук здавався таким повільним і гучним…

Айдас обрав відповідь:

– Ні, це не смертельно, я лікуюся. 

Ти – мої ліки. 

– А що саме з тобою? Що це? Айдасе, – Мія підвелася з підлоги, притримала сукню і сіла поруч на дивані. – Я наче проклята, бо всі, кого я люблю, залишають мене. 

Айдас ніколи про це не думав, і зараз Мія сказала про це, відкривши очі чоловіку на ще одну страшну річ… Задній двір маєтку це буквально кладовище. 

– Можна, я поки не казатиму? Але… Міє, чекай, – Айдас спробував підвестися, але не дуже виходило, і Мія опустила руку йому на груди, наче мовивши, щоб він лежав і відпочивав, а не вставав. – Міє… Ти хочеш продати цей маєток, а як же кладовище… і ти… 

– Я подбала про це, я розділю цю землю, тут буде паркан, і я зможу навідуватися.

Кивнув.

Дівчина гірко всміхнулася, підвелася і пообіцяла повернутися за кілька хвилин. Вона пішла на кухню, але кілька хвилин перетворилися на пів години, і Айдас пішов слідом за нею. 

– Твій синець на лиці – просто жах, але я маю непогану мазь від цього, має допомогти… – Мія стояла біля столу на кухні, підготувала закуски та кілька страв. – Хочу віднести їжу в кімнату до каміну, – взяла тацю. 

– Я допоможу.

– Гаразд, – глянула з недовірою, але кивнула, вручивши чоловіку пляшку шампанського. – Якщо тобі не можна пити, то ми просто відкоркуємо і залишимо. 

– Можна, все добре.

Стіл був накритий святковими стравами, свічки ніжно мерехтіли, кидаючи м'яке світло на обличчя Айдаса та Мії. В кімнаті панувала тиша, лише тріскотіння дров у каміні супроводжувало їх очікування. Мія сиділа ближче до вогню, її обличчя здавалося таким спокійним і водночас світлим у передчутті, а Айдас – на підлозі біля столу, на мить відвернутий, занурений у свої думки. Час здавалося зупинився, але годинник на стіні вистукував останні секунди до Нового року.

– Я впевнена, що годиннику можна вірити, – м'яко сказала Мія, тримаючи келих у руці.

Вона легко всміхалася, очікуючи, коли чоловік відкоркує шампанське.

Айдас поглянув на годинник, стрілка наближалася до дванадцяти. Він злегка кивнув, відкоркував шампанське, проте замість того, щоб налити, поставив пляшку на стіл і простягнув руку до Мії.

– Міє, – прошепотів він, дивлячись їй прямо в очі.

Її погляд був настільки глибоким і проникливим, що він відчув, як щось змінюється. Айдас обережно взяв її руку, нахилив голову і ніжно поцілував її тонкі бліді пальці. 

Він ледь помітно всміхнувся, а його серце почало битись сильніше. 

Тієї миті, коли їхні пальці були переплетені, він відчув, як серце виривається з грудей.

За вікному пролунали перші феєрверки, і яскраві вогники осяяли кімнату. 

Айдас нахилився ближче, обережно торкаючись її обличчя, і, не відводячи очей, ніжно поцілував Мію в губи.

Поцілунок м’який, але водночас сильний, сповнений невисловлених почуттів, болі і переживань. Їхні губи зустрілися з такою делікатністю, що здавалося, ніби весь світ зник. Айдас обійняв її ближче, відчуваючи, як їхні дихання змішуються, як тепло її тіла передавалося йому, даруючи спокій. 

І Мія ніжно відповіла на поцілунок, притиснувшись ближче до чоловіка.

Айдас відчув, як його серце почало битися ще швидше. Її взаємність, така м'яка і делікатна, ніби оживила його. Цей поцілунок міг стати рятівним, який витягне його з безодні болю, і він, поки дівчина дозволяла, хотів тільки одного – більше її.

Її губи піддавалися, довірливо розкриваючись, хоч і не вміло, але віддано, мов вона просто віддавала себе йому в цей момент. Айдас відчув, як його бажання наростає, і поцілунок поступово ставав все глибшим, більш жадібним.