Читати книгу - "''друзі'', Yevhenii Nahornyi"

— Діти мої, які ви засмаглі! — вигукнула вона, очі її сяяли. — Розказуйте, як Одеса? Море бачили?

Софія розсміялася, тримаючи кошик із подарунками.
— Пані Ганно, море — це казка! Ми вам усе розкажемо, але спочатку чай. І пиріжки, якщо є.

Ганна всміхнулася, запрошуючи їх до хати.
— Пиріжки є, і не тільки. Сідайте, розказуйте, а я слухатиму.

Вечорами вони сиділи в Ганни або в своїй бесідці, розповідаючи про Одесу. Олесь описав, як більше змінює колір від блакитного до смарагдового, Софія розповідала про вуличних музикантів і старі дворики, що ховають історію. Ганна слухала, її очі блищали, ніби вона сама побувала там.

— Олесю, ти вірш про море написав? — запитала вона одного вечора, наливаючи узвар.

Він усміхнувся, його рука лежала на плечі Софії.
— Написав, мамо. Але він для Софії. Вона перша читає.

Софія штовхнула його ліктем, її голос був грайливим.
— Ти обіцяв не писати в Одесі! Але я рада. А я почала оповідання про рибалку, який говорить із морем.

Ганна розсміялася, її голос був сповнений тепла.
— Ви двоє — як дві липи, що ростуть разом. І ваш малюк буде таким же творчим.

Повернення до Липового принесло спокійно, але нові й плани. Олеся і Софія готувалися до народження дитини, яке мало відбутися взимку. Вони облаштували дитячу кімнату в будинку, купували ліжечко, іграшки, одяг. Софія писала, попри втому, а Олесь працював над новими віршами, натхненний Одесою й майбутнім батьківством.

Одного вечора, сидячи на терасі, Софія поклала голову Олесеві на плече.
— Олесю, Одеса була як мрія, правда? — запитала вона, її голос був тихим.

Він обійняв її, очі його дивилися на зорі.
— Мрія, Софіє. Але найкраща мрія — це ти, наш малюк, наше Липове. Я знаю, що попереду ще багато таких мрій.

Вона всміхнулася, її рука лежала на тварині.
— Тоді давай мріяти разом, Олесю. І нехай наше море завжди буде з нами.

Літо в Липовому було сповнене спогадів про Одесу, але Олесь і Софія знали, що їхнє справжнє море — це їхнє кохання, їхня сім'я, їхнє майбутнє. Липи шелестили над головою, обіцяючи, що все буде добре, і вони вірили в цю шкірну клітинку своїх сердець.