Читати книгу - "Про любов для дітей, Ангеліна Кріхелі"

— Ну так! Ви ж сказали, що лицарі мчали до вас на своїх вірних конях, щоб відбити наречених. Ви сильніші, у вас є чаклунство, значить, ви перемагали...

- Безглуздий висновок. Це я переможений. Вони йшли, впевнені, що я переможений.

 — А красуні?

 — Вони закохувалися у переможців. Це природний відбір. Діви завжди обирають найсильнішого. А сильні часто прикидаються слабкими. У цьому є певна мудрість.

— Але ж ти їх рятував! — щиро обурилася Надя, не помітивши, що перейшла зі старшим на «ти».

 — Забуття — доля будь-кого, хто робить щось для інших... — посміхнувся Кощій, переводячи задумливий погляд на відданого друга і поринаючи у спогади далекого минулого. Горинич замахав головами. І Надя подивилась на нього.

- Ти тільки уяви, — радісно сказав Горинич, насолоджуючись новою увагою гості. — Я роблю вечірній обліт місцевості... Надя усміхнулася, краєм ока, відзначивши, що Кощій ніби перестав помічати всіх навколо, так поглинули його роздуми. А на лобі залягла глибока зморшка, що свідчила про мудрість, талант і пережиті біди.

- Широко змахую крильми... — мрійлива мордочка змінилася іншою. Горинич змахнув крилами біля порога і вмостився зручніше. — Піді мною розстилається ліс, озеро, птахи гнізда в'ють на деревах, люди смішно в'ють гнізда у своїх будинках...

Тут у розповідь вклинилася попередня голова:

 — І вони ще потім говоритимуть, що найрозумніші! Мовляв, верхівка харчового ланцюжка... А самі все у звірів та птахів перейняли. Теж мені! То і поводиться, як звірі, їх ведуть інстинкти.

Надя не стримала посмішки, слухаючи закоханого у рідний край Горинича. Чи багато її однокласників так само сильно любили своє місто? А чи багатьох дорослих вона бачила, які б так натхненно розповідали про польоти в небі, дивлячись на зелені масиви та сині водоймища? І нехай вони летять не за допомогою своїх крил, а всередині залізного птаха, але ж вигляд один і той самий! І йому потрібна його величезна зелена хата, для нього вона важлива, а їм? «Їм важлива кінцева мета подорожі», — з гіркотою усвідомила Надія. Місця, де інакше співають птахи, плавають у морі інші риби, топчуть землю інші тварини, ростуть інші квіти. А чим вони ті, інші, кращі за своїх, рідних? З іншого боку, мама завжди говорила, що якщо щодня є тільки улюблений шоколад, то незабаром і від нього нудити почне.

Можливо, людям просто потрібні зміни? Але хіба не можна змінити щось, не втікаючи? Так, щоб й інші могли порадіти змінам, якщо вони такі необхідні дорослим.

Повертаючись думками до співрозмовника, Надя для себе зазначила, що пропустила добру половину оповідання, а друга голова Горинича вже змінилася третьою, що не менш натхненно розповідала про спільні пригоди з Кощієм.

- ...І я як пальну по ньому вогнем! — в азарті оповіді Горинич схопився на ноги, боляче стукнувся головою і зашипів невдоволено на інші голови. — Не могли відійти, чи що?

Ті йому щось відповідали, але Кощій стрепенувся через шум, він займав Надю куди більше, ніж його триголовий друг.

 — А чому ви малювати перестали? Адже там такі гарні картини, — дівчинка махнула рукою у бік кімнати, в якій зібралося безліч чудових робіт Кощія.

Кощій із сумнівом подивився на юну гостю, але сперечатися з нею не став. Сам він був невисокої думки про свою майстерність, хоч і розумів, що пензлик у руках тримати вміє.

Горинич встиг на той час вгамуватися, вмостив голови на підлогу, підклавши під них лапи, і мрійливо зітхнув. Давно вони ось так не говорили. Кожен замкнувся у своїй печалі, й стійко долав її сам, як умів. Якби тільки вони спробували підтримати один одного, може все і вийшло б по-іншому. Тільки як тепер знати, як було б, адже історія не має можливості бути зміненою.

 — Мій учитель малювання, — продовжувала дівчинка, — каже, що таланти не можна закидати. І якщо вмієш щось, виходить, то треба старанно працювати, щоб стати кращим за себе самого.