Читати книгу - "Тіні Лендорну, Радомир Український"

Архон схилив голову набік, його погляд з холодною цікавістю зупинився на Еріоні.

— Отже, Еріоне, — промовив він, ніби вивчаючи кожне слово, — ти маєш Клинок Ночі. Але чи розумієш ти, що насправді означає володіти ним? Що ти готовий зробити з цією силою? Які твої наміри щодо артефакту… і твоєї ролі у цій грі?

Еріон відчув, як на ньому тяжіє погляд Архона. Він на мить задумався, перш ніж відповісти. Його зв’язок із Тінерізом уже перевершив усі його уявлення про артефакти. Кожне використання Клинка відкривало перед ним нові можливості, але й водночас віддаляло його від того, ким він був.

— Я розумію лише те, що Тінеріз — це частина чогось більшого, — відповів він, уважно вдивляючись в очі Архона. — Що Клинок наділяє мене силою, але й вимагає від мене щось натомість. Я знаю, що він має свою волю, свої цілі, і я не певен, що ті цілі збігаються з моїми.

Архон посміхнувся, наче почув те, що й очікував.

— Тінеріз не просто інструмент, — сказав він. — Це варта темряви. Як і всі інші артефакти, він живе, він пам’ятає і, що найважливіше, він прагне. Саме тому кожен артефакт створений для особливої мети — підкорити його можуть лише ті, хто готовий зректися своєї людяності.

Еріон напружено слухав, відчуваючи, як спогади, голоси й бачення попередніх власників пробуджуються всередині нього, як тіні, що прагнули вирватися на світ.

— І що ж станеться, якщо ці артефакти з’єднати? — запитав він.

Архон зітхнув, ніби готовий розкрити те, що вже давно зберігалося в таємниці.

— Ми шукаємо об’єднання артефактів для того, щоб повернути суддів темряви. Їхня сила давніша за час, і вони єдино здатні відновити справжній порядок. Світ, який ми бачимо зараз, — це лише уламок тієї реальності, яку вони нам заповідали. Артефакти — ключі до цього відродження.

— А що, якщо я оберу свій власний шлях і знищу Клинок Ночі разом з іншими артефактами? — кинув він виклик.

Архон зітхнув, у його очах з’явився ледь помітний вогонь.

— Тоді ти станеш ворогом усього, що ми створили. І знай, Еріоне, ті, хто колись пробував знищити артефакти, — всі вони стали частиною цієї темряви, втративши свою волю і душу.

Архон уважно спостерігав за Еріоном, злегка нахиливши голову, приглядаючись до його рішучості.

— Зрозумій, Еріоне, ти живий лише тому, що ми вирішили надати тобі цей шанс, — голос його був спокійним, але холодним, як крига. — Усе, що відбувалося досі, кожен твій крок — це лише частина шляху, що привів тебе до цього моменту. Ми даєм тобі можливість перейти на наш бік і стати частиною тієї сили, що вершить істинний порядок. Підкоритися — це єдиний логічний вибір, якщо ти хочеш вижити і знайти істинну мету свого Клинка.

Еріон відчував, як його розум проймався внутрішнім спротивом до всього, що пропонував Архон. Ці слова про "істинний порядок" звучали, як ланцюги, які намагалися знову зв'язати його волю. Він усвідомлював, що Братство Тіней бажало не лише контролю над артефактами, але й повного підкорення кожного, хто намагався тримати їх у руках. Прийняти цю пропозицію означало б втратити свою свободу, стати інструментом у руках братства, що невпинно рухалося до власної, здавалося б, непохитної мети. Еріон згадав, який шлях привів його до цієї миті. Він пережив безліч випробувань, але завжди самостійно приймав свої рішення, навіть коли доля здавалась ворожою. Його життя більше не належало нікому, крім нього самого. Зараз він відчув, як Клинок Ночі відповідає на цей внутрішній опір, неначе відчуваючи його рішучість зберегти свободу і силу, незалежно від того, що це могло б коштувати.

— Ні, — твердо відповів він, його голос прозвучав ясно і без тіні вагань. — Я не маю наміру ставати частиною вашого братства. Моє життя належить мені, і я знайду власний шлях, навіть якщо це означатиме боротьбу проти кожного з вас.

Архон, почувши цю відповідь, ледь помітно усміхнувся, але в його очах з’явився холодний блиск, від якого навіть тіні навколо здавалися глибшими.

— Сміливість, — промовив він з насмішкою. — Ти думаєш, що твоя воля і рішучість сильніші за силу артефактів, сильніші за тінь, що живе в тобі? Дивно, як іноді люди не бачать очевидного.

Архон підняв руку, і з темряви, що густішала навколо, почали витягуватися довгі тіні, які стрімко сповили Тінеріз, вириваючи його з руки Еріона. Тінеріз затремтів, але, мов підкорюючись силі, змушений був піддатися. Еріон відчув порожнечу, наче його позбавили частини самого себе. Його серце завмерло, коли він усвідомив, що меч опинився в руках ворога.

— Як... — пробурмотів він, приголомшений. — Це неможливо. Тінеріз... мій...

Архон посміхнувся, спостерігаючи за реакцією Еріона, його погляд був холодним і тріумфальним.

— Можливо, ти не розумієш до кінця, з чим маєш справу, — промовив він. — Тінеріз підкорився мені не тому, що я сильніший за тебе, а тому що твій зв’язок з ним ще не завершений. І хоч меч назвав тобі своє ім’я, це не робить тебе його повноправним власником. Тому я даю тобі ще один шанс підкоритися мені.

Еріон не міг повірити в те, що відбувалося. Він вважав, що Тінеріз пов'язаний з ним назавжди, що меч ніколи не залишить його. Але зараз він стояв перед Архоном, беззахисний, спустошений і принижений, відчуваючи безсилля і злість.