Читати книгу - "Тіні Лендорну, Радомир Український"

Архон пильно розглянув меч, тримаючи його в руках, але в його погляді з'явилося ледь помітне розчарування. Він повернув лезо, спостерігаючи за відблисками світла, що загравало на його поверхні, але відчув щось незвичайне — відсутність звичного відчуття потужності, яке мали інші артефакти. Він очікував, що Тінеріз наповнить його силою, що відчує тіньову енергію, яка підкорила б його волю, але клинок залишався мовчазним, холодним і, здавалося, байдужим.

Архон зробив знак рукою, і тіні навколо Еріона відступили, наче зникли в глибині землі, залишивши його вільним, але збентеженим. Салем стояв осторонь, мовчазний і напружений, не наважуючись навіть поворухнутися під поглядом Архона. Він підійшов до Еріона, уважно дивлячись йому у вічі, і повільно простягнув Тінеріз, віддаючи меч назад. Його рухи були сповнені спокійної владності, а в очах блищав холодний тріумф.

Архон був більше, ніж просто член Братства. Він вірив у відновлення рівноваги між світлом і тінню, бачачи в цьому шлях до справедливого світу. Для нього артефакти були не джерелом сили, а засобом повернення істинного ладу, який колись порушили людські амбіції. Його віра у вищий порядок змушувала його йти на ризиковані кроки, навіть якщо це означало принести в жертву цілі королівства.

— Ти маєш зрозуміти, Еріоне, — промовив він низьким голосом, — ти важливий для нас лише тому, що Тінеріз тебе визнав. Це — твоя єдина цінність для Братства. Саме тому ти ще живий. Та пам’ятай: якщо до наступної нашої зустрічі ти не прийдеш до нас добровільно, тоді пропозицій більше не буде. Ми знайдемо тебе, де б ти не був, — голос Архона лунко відгукнувся від холодних стін.

Еріон обережно взяв Тінеріз, відчуваючи, як меч знову оживає в його руці. Щойно він торкнувся руків'я Тінеріза, світ навколо нього похитнувся, і раптом усе почало зникати в тумані. На зміну кам’яним стінам і похмурим обличчям Архона й адептів прийшло інше видіння, темне й криваве. Він бачив себе посеред цієї ж зали, але всі навколо лежали мертві, повалені його ж рукою. Еріон бачив себе в русі — невимушено, майстерно, наче сам клинок керував його діями. Він відчував, як Тінеріз сам підказував удари, змушуючи його завдавати їх з жахливою, майже демонічною точністю. Лезо розсікало повітря, розливало темну кров, і кожен його рух був наповнений холодним спокоєм і жадобою до сили. Його руки, міцно стискаючи меч, ніби не належали йому, а стали частиною Тінеріза, нестримної, тіньової сили. Тіні, які лише хвилину тому були ворогами, тепер здавалися його союзниками. Вони рухалися разом із ним, огортаючи його силою, як живий щит, захищаючи від будь-яких атак. Йому не потрібно було думати; кожна дія була природною, як дихання. Та раптом перед ним постало обличчя Архона. Але цього разу він не був беззахисним. Він кидав йому виклик, а в його очах світилися холод і розуміння.

— Це те, чого ти прагнеш, Еріоне? — промовив голос Архона, не зникаючи, а міцно тримаючи його увагу. — Це майбутнє, яке чекає на тебе?

Еріон відчув, як холодні шипи страху пробралися йому в душу. Коли він спробував опиратися, видіння почало розсіюватися, а реальний світ знову повільно повертався. Тіні зникали, і він стояв, важко дихаючи, у холодній залі, тримаючи Тінеріз у руках, поки всі очі були спрямовані на нього. Для оточуючих пройшла лише мить — ніхто не помітив, що з Еріоном щось відбувалося. Коли видіння розсіялися, він стояв там, тримаючи Тінеріз, усе ще відчуваючи важке серцебиття в грудях. Відлуння побаченого затьмарювало його розум, але він не міг дозволити собі показати це. Архон, нічого не підозрюючи, спостерігав за ним, задоволений тим, що його пропозиція залишилася не прийнятою, а Еріон ще більше занурився у власні тіні.

— Ти отримав своє попередження, — прохолодно сказав Архон, вдивляючись у його очі. — Скоро твоя доля вирішиться. Або ти приєднаєшся до нас, або станеш лише ще однією тінню в цьому нескінченному циклі.

Еріон стримався від уїдливого коментаря, відчуваючи, як Тінеріз мимоволі почав тремтіти в його руці. Йому здалося, що клинок мовчки вимагав крові — відгомін видінь, які так яскраво засіли у його свідомості. Але, стримуючи себе, він лише вдихнув глибше, придушуючи внутрішнє тремтіння. Салем, який усе ще стояв позаду, відчував цю напругу. Він підійшов ближче, ніби нагадуючи, що вони тут не одні.

— Ми підемо, — холодно промовив Еріон, ще раз окинувши Архона поглядом, який не приховував ні гніву, ні підозри. — Але пам'ятай: ми ще побачимося, і цей день буде останнім для когось із нас.

Архон, почувши це, лише злегка посміхнувся.

— Пам’ятай, — додав він, обводячи їх поглядом, — ми є всюди. Тіні — наші очі й вуха. І що б ти не намагався зробити, ми знаємо більше, ніж ти можеш собі уявити.

Архон витримав паузу, його усмішка стала ледь помітною, але в очах спалахнув відтінок хижого задоволення. Він склав руки за спиною, нахилившись трохи вперед, мовби в змові з самою темрявою, яка обволікала їхній простір.

— Але дозволь додати, Еріоне, — його голос став ще глибшим, ніби кожне слово несло в собі незриму вагу. — Навіть якщо ти й дійсно вирішиш протистояти нам, твій шлях уже визначено. Ти можеш це заперечувати, можеш навіть не усвідомлювати, але Клинок Ночі вже почав пожирати тебе. Тінеріз — це паразит, який годується твоєю силою, твоєю волею, твоїми спогадами. Кожен удар, кожна крапля крові, якою ти насичуєш його, лише пришвидшують цей процес. І хоча ти поки не відчуваєш цього, це лише питання часу.

Архон підняв руку, жестом ніби показуючи на невидимий шлях перед собою.