Читати книгу - "Тіні Лендорну, Радомир Український"

— Єдиний спосіб вижити, не зникнувши в обіймах темряви, — це об'єднати артефакти. Всі п’ять. Лише тоді ти зможеш отримати контроль над тим, що ти зараз лише ілюзорно вважаєш своїм. А до того моменту ти робитимеш саме те, чого ми від тебе очікуємо. Бо життя... — він зробив коротку паузу, ніби смакуючи це слово, — має дивний спосіб змушувати нас вибирати єдиний шлях, навіть якщо ми думаємо, що це наш власний вибір.

Еріон відчув, як у грудях розгорається холодний гнів, але, напружуючи всі сили, стримав себе. Його руки на руків’ї Тінеріза побіліли від напруги, але він не дозволив собі відповісти. Погляд його був холодним і рішучим, хоча слова Архона пробивалися вглиб його розуму, розсіваючи нові сумніви.

Архон випростався, обернувшись спиною до них, ніби їхня розмова була завершена.

— Ми ще зустрінемося, Еріоне, — сказав він, крокуючи в тінь, яка, здавалося, зливалася з його постаттю. — Ти можеш вирішити, що це твій вибір, але, повір, усе йде за планом. І цей план веде тебе до нас.

Сказавши це, він, здавалося, розчинився у темряві разом з іншими членами Братства, залишивши Еріона і Салема наодинці в холодній, пустій залі, в якій його слова лунали як далеке і неприємне відлуння.

Як тільки останні тіні Братства розчинилися в глибині зали, залишаючи навколо тишу, Еріон відчув, як тіло піддається незрозумілій слабкості. Порив темної енергії, яку він намагався придушити, тепер рвався назовні, змушуючи його руки тремтіти, а видіння, які він ледь утримав від прояву, тепер заполонили його розум із новою силою. Тінеріз, мов живий, випромінював незримий зв'язок, від якого у Еріона паморочилося в голові. Салем кинувся до нього, помітивши, як очі Еріона почали застилатися тьмяним блиском. Він поклав руку йому на плече, намагаючись зупинити те, що відбувалося.

— Еріоне! Тримайся! — прошепотів він, але його голос звучав як далекий відгомін у вухах Еріона.

Нарешті, після короткої, але важкої боротьби зі своїм станом, Еріон відчув, як сили покидають його. Коліна підкосилися, і він упав на холодну кам’яну підлогу. Темрява накрила його, затягуючи в безодню забуття. Тінеріз, тепер охолонувши, мовчки залишився в його руці, символом того, що його зв’язок із мечем ставав усе глибшим і небезпечнішим. Салем розгублено вдивлявся в обличчя Еріона, сподіваючись, що це тимчасова втрата свідомості. Його розум охоплювала тривога, адже тепер вони опинилися самі серед давніх тіней, і він відчував на собі холодний подих Братства, що, здавалося, все ще стежило за ними, навіть після зникнення Архона. Не маючи вибору, Салем вирішив залишитися поряд і чекати, коли Еріон прийде до тями, знаючи, що у їхньому стані неможливо вирушити далі без надії на відпочинок і відновлення сил.

Поки Еріон лежав непритомний на холодній підлозі підземелля, його свідомість занурилася у дивний, похмурий сон. Він бачив себе у нескінченному просторі тіней, де все було розмите й темне, мов нічне марево. Тінеріз був у його руці, але в цьому світі меч здавався ще більш живим, наче тягнув його вперед, крізь товщу тіней. Навколо нього пропливали обриси незнайомих місць, обпалені руїни та величні зали, освітлені примарним світлом. На стінах він бачив гравюри та символи, які пульсували, оживали у яскравих спалахах, наче намагаючись щось йому розповісти. Серед цих образів раз у раз з'являлися примарні обличчя — люди, яких він не знав, але вони здавалася знайомими, ніби з далекої пам'яті, що жила у самому мечі. Зненацька перед ним постала сцена: він бачив себе, стоячи над безліччю тіл, схилившись над темним каменем, який випромінював темне сяйво, що пульсувало в такт його серцю. Це був Камінь Сутінків, другий артефакт, один з тих, про які він щойно почув від Архона, і здавалось, він простягує до нього руки, готовий забрати цю силу, обіцяючи безмежну могутність… але з відчуттям нездоланної тривоги.

— Це твоя доля, — прогудів голос, що линув наче з самої безодні. — Артефакти з'єднаються, і ти станеш тим, хто контролює темряву.

Еріон рвучко відступив у сні, відчуваючи, як тіні огортають його з усіх боків, стискаючи сильніше. Він чув шепіт, тихі, ледь розбірливі голоси, які закликали його з'єднати артефакти, але водночас вони ж попереджали, що така сила має свою ціну. У цей момент йому привиділося обличчя Салема, що дивилося на нього зі страхом і нерозумінням, і в його очах, здавалося, було прохання зупинитися. Сни стискали його з усіх боків, залишаючи відчуття приреченості та невідворотності.

Еріон прокинувся від теплого світла, що м'яко огортало його обличчя. Він повільно відкрив очі й побачив перед собою танцюючі язики полум'я. Біля вогнища, що кидав тіні на кам’яні стіни печери, сидів Салем. Його обличчя було серйозним, а руки простягнуті до тепла, намагаючись відігрітися від нічного холоду.

— Ти прийшов до тями, — з полегшенням промовив Салем, помітивши, як Еріон поворухнувся.

Еріон підвівся, відчуваючи важкість у голові та слабкість у м'язах, ніби їх хтось витягнув з нього разом із силами.

— Що сталося? — запитав він, витираючи лоб і вдивляючись у Салема. — Останнє, що пам'ятаю, це те, як Архон щось казав про наступну зустріч… а потім… темрява.

Салем обережно кивнув, ніби підбираючи слова, перш ніж відповісти:

— Як тільки Архон віддав тобі Тінеріз, ти наче зник на мить, заглибившись у себе. Я навіть подумав, що він знову заполонив твій розум видіннями. Потім ти раптово схопився, але ненадовго… тебе почало трусити, а через хвилину ти просто впав без свідомості. Не знаю, що саме сталося, але я вирішив не залишати тебе в тому місці надовго. Ми перемістилися сюди, і я розвів вогонь, щоб зігріти нас обох.