Читати книгу - "В обмін на кохання, Солен Ніра"

— То, можливо, хтось усе ж пояснить, як ми опинилися в ситуації з двома Селестами й одним весіллям? — озвався лорд Монро, відпиваючи чай з поглядом людини, яка розчарована в усьому, окрім порцеляни.

Селеста і я переглянулись.

— Добре, — зітхнула справжня. — Це я все влаштувала.

— Прошу? — леді Естель втратила майже весь свій вальсоподібний спокій.

— Я… я не хотіла цього шлюбу. Але й піти проти батька не мала сил. І тоді…

— Тоді вона мене врятувала, — втрутилась я, трохи винувато. — Точніше, випадково врятувала. Я… впала обличчям у цукрову вату.

Усі завмерли.

— Що? — перепитав Лукос, примружившись.

— Ми зустрілися в парку, — пояснила Селеста. — Я була на прогулянці, переодягнена, аби мене не впізнали. А Белла просто… невдало розвернулась і впала в цукрову вату якоїсь дитини.

— Вона виглядала точно як я, тільки… з рожевим обличчям, — додала Селеста з посмішкою. — І я подумала — чому б і ні?

— Ти запропонувала їй… підмінити себе? — повільно вимовив лорд Монро.

— В обмін на гроші, — чесно сказала я. Немає сенсу щось приховувати, якщо вже є такий шанс розповісти усе відразу. — Мені треба було терміново зібрати на лікування мами. І я подумала — що складного в тому, щоб пару тижнів прикидатися аристократкою?

— Ти провела з нами майже місяць! — зірвалась леді Естель.

— А я готувала тарталетки! — Белла раптово підняла руки. — Це ж не просто обман, це кулінарна жертовність!

Селеста прикрила обличчя руками, але сміялась.

— Вона добре грала, мамо. І знаєш що — вона не грала. Вона справді намагалась.

— Навіть більше, — додав Лукос спокійно. — Вона стала частиною нашої родини.

Тиша.

А потім, звісно, зʼявилася вона.

— Я так і знала! — пролунало за спиною. — Я ж казала, вона не справжня!

Софі влетіла до компанії, мов гроза з блискавками та дорогим парфумом. Пальцем вона вказала на мене:

— Це шахрайство! І я вимагатиму компенсації! І моральної, і…

— Софі, — леді Естель встала. — Заспокойся.

— Заспокоїтись?! Вона брехала, він закохався, весілля зірване, а я витратила півстоліття на манікюр під цей день!

— Мені щиро шкода, — сказала я. — Я ніколи не хотіла когось образити. Але я не могла відмовитися. Я зробила вибір. І… я в нього закохалась.

Я подивилась на Лукоса.

Він — на мене.

Софі закусила губу.

— Ти думаєш, що це кінець? — тихо сказала вона. — Це лише початок. Я так просто не здаюсь.

— А я — так просто не женюсь, — спокійно відповів Лукос.

— Гм, — зробила леді Естель. — Ну, принаймні всі все сказали. А тепер… я вважаю, нам всім треба ще кави.

— І, можливо, трохи вина, — додав лорд Монро, закриваючи термос.

— І коробку серветок для Софі, — буркнула Белла. — Бо зараз буде друга серія.

Усі зітхнули. І чомусь, у всьому цьому абсурді, стало трохи легше.

Бо правда — навіть у цукровій ваті — краще за брехню в кришталевій сукні.
Ми сиділи в парку, мов учасники найдивнішого ток-шоу в історії. Я дивилась на обличчя навколо — на Селесту, що схрестила руки й намагалась виглядати холоднокровно; на леді Естель, яка вдавала, що п’є каву, але явно була готова налити її комусь на сукню; на Лукоса — спокійного, як камінь, але я бачила, як напружено стискає пальці. І на Софі. Софі, яка виглядала так, ніби з’їла лимон і не змогла приховати цього.

Я вдихнула глибше.

— Можна… можна ми всі перестанемо кричати й просто поговоримо?

Мовчання. Потім лорд Монро кивнув, ніби давав дозвіл бути людяними.

— Дякую, — сказала я. — Отже… я розумію, що це виглядає як фільм поганої якості. Підміна, весілля, інтриги, зла наречена… вибач, Софі, це не про тебе, це про архетип.

— Дуже дотепно, — буркнула та.

— Але я хочу, щоб ви зрозуміли одну річ. Коли я погодилась на цю аферу, я думала тільки про маму. Вона — усе, що в мене є. І мені були потрібні гроші. Але з часом… все змінилось. Я познайомилась із вами. З Беллою. З леді Естель. І, найголовніше, з ним.

Я глянула на Лукоса. Його очі зустріли мої — не сердиті, не холодні. Просто уважні.

— Я не планувала закохуватись. Я навіть не планувала залишатись. Але… я залишилась. Бо це вперше, коли я відчула, що я не просто виживаю. Я — живу.

Селеста зітхнула.

— Я не хотіла, щоб усе зайшло так далеко, — сказала вона. — Я думала, вона побуде тиждень-два, злякається, повернеться до свого життя… А потім я вийду з тіні, і все мине.

— Але ти ж сама бачиш, — я глянула на неї, — ми зайшли надто далеко. І просто зникнути вже не вийде.

— То що ви пропонуєте? — нарешті спитала леді Естель.

— Ми скажемо правду. Всім. Але зробимо це так, щоб не знищити вашу репутацію, — відповіла я. — Ми пояснимо, що Селеста переживала складний період і попросила свою… знайому тимчасово представляти її, щоб виграти час. А коли правда відкрилась — усі вирішили не руйнувати стосунки, що виникли.

— Це схоже на… — почав було лорд Монро.

— На театральну п’єсу, — кивнула Белла (сестра Лукоса). — Але принаймні чесну.

— Я вважаю, — додала вона, — що краще бути правдивим і смішним, ніж фальшивим і поважним.

Лукос підвів брову.

— Це був комплімент?

— Напівкомплімент, — посміхнулась я.

Софі пирхнула.

— То ви всі змовились. І мені тут місця немає.

Я повернулась до неї.

— Софі, я не хочу бути твоїм ворогом. Я розумію, ти почувалась зрадженою. Але ця ситуація — не про тебе. І навіть не про мене. Вона про нас усіх. Про вибір, який ми зробимо зараз. І… я не хочу, щоб ти пішла з образою. Але це вже не твоя боротьба.

Вона хотіла щось відповісти, але врешті відвернулась.

— Я подумаю, — кинула вона й пішла. Підбори тихо цокали по гравію.

Ми знову всі уважно розглянули одне одного.

— Якщо бути чесною, — сказала Селеста, — я ніколи не відчувала себе такою… полегшеною. Ніби нарешті можу дихати.