Читати книгу - "Оповідання та памфлети, Марк Твен"

почали нарікати, згинаючись під тягарем лабет, і вимагали визволення. Незабаром вони страшенно зненавиділи британський прапор, цей знак і символ занепаду їхньої нації. Вони вже не дивилися на нього, проходячи повз церкву, а відводили очі вбік і скреготіли зубами. І ось одного ранку, коли прапор знайшли втоптаним у багно біля підніжжя древка, то так і покинули його там лежати, і ніхто не простягнув руки, щоб підняти його знову. Те, чому судилося статися рано чи пізно, нарешті, сталося. Деякі маєтні громадяни пішли вночі до судді й заявили:

– Несила вже терпіти цю ненависну тиранію. Як би нам її скинути?

– За допомогою державного перевороту.

– Чого?

– Державного перевороту. Це робиться так: все буде підготовлено, і в призначений момент я, як обраний голова держави, привселюдно й урочисто проголошу її незалежною і визволю з-під влади всіх і всяких держав.

– Схоже, ніби це просто й легко. Ми могли б це вчинити негайно. А що робити потім?

– Захопити всі укріплення і всю громадську власність, запровадити воєнне становище, привести армію і флот у бойову готовність і проголосити імперію!

Така блискуча програма засліпила простаків. Вони сказали:

– Чудово, грандіозно! Та чи не стане на дибки Англія?

– Нехай собі! Оця ось скеля – наш Гібралтар.

– Справді. Але як бути з імперією? Чи нам потрібна імперія та імператор?

– Вам потрібне, друзі мої, об’єднання. Погляньте на Німеччину, погляньте на Італію. Вони об’єдналися!43 Об’єднання – в цьому вся суть. Воно робить життя жаданим! Воно означає поступ! Ми повинні мати регулярне військо і флот. Звичайно, для цього треба ввести податки. Усе це разом створює велич. При об’єднанні й величі – чого ще вам треба? То ж, чуєте – тільки імперія дарує вам ці блага!

Таким ото чином восьмого грудня острів Піткерн був проголошений вільною і незалежною державою, і того ж таки дня серед великих радощів і втіх відбулося врочиста коронування Батеруотера Першого, імператора острова Піткерн. Все населення, за винятком чотирнадцяти осіб, переважно маленьких дітей, пройшло церемоніальним маршем повз трон один за одним, з прапором і музикою, причому процесія розтяглася у довжину мало не дев’яноста кроків. Дехто запевняє, що повз кожну дану точку вона проходила майже три чверті хвилини. Нічого подібного в історії цього острова раніше не було. Народний ентузіазм не знав меж.

Негайно почалися імперські реформи. Було запроваджено дворянські титули. Було призначено морського міністра, і вельбот відразу став до ладу. Було настановлено військового міністра, якому велено негайно приступити до формування постійного війська. Було іменовано першого лорда казначейства і наказано йому підготувати основи оподаткування, а також відкрити переговори з чужоземними державами про наступальні, оборонні та торговельні угоди. Призначили кількох генералів та адміралів, а також кількох камергерів, конюших та лордів-спальників.

На цей час увесь наявний матеріал було вичерпано. Великий герцог Галілейський, військовий міністр, скаржився, що всі шістнадцять дорослих чоловіків одержали високі посади і тому відмовляються служити рядовими; з цієї причини організація його постійного війська не зрушує з мертвої точки. Маркіз Араратський, морський міністр, прийшов з такою самою скаргою. Він сказав, що сам згоден керувати вельботом,– але хтось же має і веслувати!

За таких обставин імператор зробив усе можливе: він одібрав усіх хлопчиків, починаючи від десяти років, у їхніх матерів і примусово послав до війська рядовими. Так було створено регулярний корпус із сімнадцяти солдатів під командою одного генерал-лейтенанта і двох генерал-майорів. Це сподобалося військовому міністрові, але озлобило всіх матерів країни. Вони заявили, що їхні крихітки тепер приречені лягти у криваві домовини на полі бою і що імператор за це відповість. Деякі з найбільш убитих горем і непримиренних жінок постійно підстерігали його й кидали в нього з засідки батати, не звертаючи жодної уваги на охоронців.

Черев гостру нестачу людського матеріалу довелося посадовити герцога Віфанійського, генерал-поштмейстера, на весла у флоті, і таким чином він мусив сидіти за спиною дворянина, нижчого титулом, а саме: віконта Ханаанського, лорда – головного судді. Це спричинилося до того, що герцог Віфанійський став відвертим недоброзичливцем і таємним змовником. Імператор передбачав це, але зарадити вже не міг.

Далі пішло ще гірше. Одного дня імператор зробив Ненсі Пітерс пересою, а вже наступного дня одружився з нею, незважаючи на те, що кабінет з державних міркувань настійливо радив йому одружитися з Еміліною, старшою дочкою архієпіскопа Віфлеємського. Це стурбувало дуже впливові сфери – церкву. Нова імператриця забезпечила собі підтримку і дружбу двадцяти чотирьох з тридцяти шести дорослих жінок острова, зробивши їх фрейлінами свого двору, зате остання дюжина стала її смертельними ворогами. Сімейства фрейлін невдовзі почали бунтувати, бо нікому стало займатися хатнім господарством. Дванадцять скривджених жінок відмовились піти на імператорську кухню служницями, тому імператриця зажадала від графині Ієрихонської та інших придворних дам, щоб вони носили воду, підмітали палац і виконували інші принизливі й такі ж неприємні обов’язки. Так посіялась ворожнеча і в цьому таборі.

Всі почали скаржитися, що податки на утримання війська, флоту та всіх імперських установ лягли нестерпним тягарем на народ і вкинули його у злидні. Відповідь імператора: «Погляньте на Німеччину, погляньте на Італію! Хіба ви кращі за них і хіба ви не об’єдналися?» – не задовольняла їх.

Вони казали:

– Люди не можуть їсти об’єднання, а ми помираємо з голоду. Рільництво у занепаді. Всі у війську, всі у флоті, всі на державній службі, всі в уніформах, усі байдикують, усі голодують, і нікому працювати на полі...

– Погляньте на Німеччину, погляньте на Італію! Те саме й там. Таким є об’єднання, й іншого способу домогтися його не існує, і немає іншого способу зберегти його, коли ви вже його домоглися,– така була постійна відповідь імператора.

Але невдоволені заперечували:

– Ми не можемо витримати податків, ми не витримаємо їх.

І на довершення всього кабінет оголосив про національний борг, який перевищував сорок п’ять доларів – півдолара на душу населення. Кабінет запропонував консолідувати цей борг – він-бо чув, що так завжди роблять при скруті. Кабінет запропонував ще встановити мито на експорт та імпорт, а також випустити облігації і паперові гроші, які через п’ятдесят років підлягатимуть обмінові на батати й капусту. З його слів, плата військові, флоту і всьому державному апаратові дуже затримувалась, і коли негайно не вжити належних заходів, може статися національне банкрутство, а то навіть