Читати книгу - "Чорний агат: Втрачена спадкоємиця , Ірина Кузьменко "

— Схожу символіку й ми бачили, — сказав чоловік.

Пелагея, поглянувши з-під чола на Дмитра, промовила:

— Єдине, що я можу до всього сказаного додати: контролюй свою територію, а ми розберемося з джерелом чорної магії.

Дмитро кивнув і, розвернувшись, пішов, і слідом за ним пішли вовки. Пелагея, схиливши голову, зітхнула.

— Ви раніше бачили таку символіку? — запитала Вікторія.

— На землі зображені шумерські та слов’янські символи. Вони не вісники лихого, а от демонська пентаграма в центрі спотворює їхнє значення. Інших знаків навіть я не знаю.

— Пелагеє, нам потрібно провести ритуал і віддати шану загиблій Лісовій мавці. Її душа повернеться в ліс.

Верховна відьма кивнула й, поглянувши на Вікторію, запитала:

— Ти з нами?

— Так, лише зателефоную доньці.

Мирослава, йдучи від зупинки до бібліотеки, почула, як у сумці дзеленчить мобільний телефон. Зупинившись, дістала його й, побачивши номер матері, підняла слухавку.

— Я жива, здорова, шокована сьогоднішнім днем, а він ще навіть не закінчився, але йду в бібліотеку! — швидко промовила Мирослава й, піднявши голову, поглянула на будівлю бібліотеки.

— В яку ще бібліотеку?

Мирослава, почувши незадоволений шепіт матері, нахмурилася.

— Я приїхала до Національної бібліотеки. А ти де? Й чому шепотиш?

— Довго розповідати, — відповіла Вікторія. — Ну що ж, тоді скину тобі деякі фото. Можливо, в книгах щось знайдеш подібне. Й будь на зв’язку.

— Гаразд, мамо. І дякую за борщ із пампушками. Наїлася до пуза.

— Будь ласка. І наступне приготування їжі з тебе, — хмикнула в слухавку Вікторія.

— Домовилися! — промовила Мирослава й вимкнула мобільний телефон.

Зупинившись біля входу в бібліотеку, оглянулася. Небо було сірим та похмурим. А крики птиць поєднувалися із шумом міста.

Зайшовши усередину, Мирослава широко всміхнулася й, піднявши голову, оглянулася довкола. Національна бібліотека — одна з найбільших бібліотек світу й, знаходячись тут, подих перехоплювало. Інтер’єр приміщення був прикрашений картинами образотворчого мистецтва й різними скульптурами. А в центральному вестибюлі на стіні було зображено монументально-декоративне панно «Біль землі». В її стінах зберігалися пам’ятні книги історичної спадщини, Бібліотека мала велику культурну ідеологію не лише для столиці, але й для всієї країни. І дня не вистачить, щоб все оглянути. Й тому Міра, зібравшись із думками, пішла далі. Переходячи з одного поверху на інший, Мирослава йшла по спіральному пандусу, вздовж якого розглядала мармурові бюсти вчених, філософів та митців.

Зайшовши в читальний зал, Мирослава озирнулася. У приміщенні на стелі були розміщені великі круглі вікна, які надавали природне світло. Підійшовши до вестибюлю в залі, дівчина показала паспорт й, оплативши читацький квиток, отримала пластикову картку.

Пройшовши між стелажами з книгами, Мирослав зітхнула й склала руки по боках. Бібліотека налічувала понад п’ятнадцять мільйонів книг і щорічно доповнювалися сховище новими екземплярами. Оглянувшись, Міра вирішила спочатку скористатися комп’ютером у залі, щоб знайти відповідні книги. Занурившись у пошук, зовсім не помітила, як швидко линув час.

Знайшовши відповідні стелажі, дістала одну книгу й, присівши на підлогу, оглянула її. Міра вдихнула запах книги й всміхнулася. Папір приємно шурхотів, і дівчина відклала її. Піднявшись, скинула рюкзак і пальто. Взявши сталеву драбину, наробила гамір і, вибачившись перед відвідувачами, поставила її на стелаж та впевнено ступила на східці. Ставши на останню, дотягнулася до книги й, відчувши, як драбина ворухнулися, застигла на місці й округлила очі.

— О, ні. Лише не це, — прошепотіла.

Уявляючи, який буде гуркіт і, можливо, її через це виженуть із бібліотеки, Міра повільно оглянулася. Застосувати магію ризиковано, утім, що ж робити? У наступну секунду сходинки посунулися й Міра, заплющивши очі та готовлячись до падіння, поклала книгу до грудей і… впала. Відчувши, як хтось піймав її на руки, повільно розплющила очі й поглянула на свого рятівника.

— Я знову тебе рятую, принцесо, — підморгнув Дем’ян.

Мирослава, поглянувши на сходинки та книги, які височіли в повітрі, округлила очі й прошепотіла:

— Дем’яне, ти вирішив тут використати свою магію?

Дем знизав плечима, поворухнув пальцями, і сходинки із гуркотом впали. Мирослава, зітхнувши, поклала голову на плече Дем’яна й прошепотіла:

— Мене точно звідси виженуть.

У коридорі з’явилася працівниця бібліотеки. Жіночка років п’ятдесяти розвела руками й голосно промовила:

— До закриття бібліотеки у вас є чотири години!

— Дякую, — всміхнувшись, сказала Міра.

— Ми тут приберемось! — промовив Дем’ян.

— Молоді люди, від них лише один безлад, — пробурмотіла жіночка.

Дем, поглянувши на Мирославу, запитав:

— Ну, і що ти тут робиш?