Читати книгу - "Приручити Дикого, Анна Лященко"

Раян

Дракониця Каради на моїй стороні? Правильно, адже вона не могла мене не впізнати! Навіть після линяння, адже мій запах не змінився? Ну, може тільки трохи. Мені незрозуміло, чому дракониця не пояснила Караді, що я є Дикий? Чи вони не дуже добре контактують, чи вона дає мені можливість виправитися в очах Каради?

Я постійно намагаюся придумати, як порозумітися з дрібною. Кай заборонив мені підходити до неї близько, і мій дракон біситься, не маючи можливості відчувати її поряд із собою. Десять метрів! Цього вистачає лише щоб відчути її запах!

Я намагаюся стримуватись і не видавати своїх почуттів. Намагаюся зосередитись на навчанні, але час від часу просто зависаю, дивлячись на Караду, слухаючи її сміх, спостерігаючи, як вона посміхається.

Усьому хорошому рано чи пізно приходить кінець. І моя ідеальна поведінка та витримка не можуть тривати вічно! І сьогодні я не стримався. Якийсь старшокурсник загравав із Карадою! Не просто загравав, він, обхопивши її лапами за талію, щось шепотів їй на вушко!!

Я впевнений, якщо мої подальші дії будуть розглядатися в суді, на мене чекає виправдувальний вирок! Хто звинувачуватиме молодого дракона за зайву запальність, якщо його Пару крадуть у нього з-під носа?!

Я ніколи не був зразком для наслідування і не мав ідеальної витримки, тому не витримую і вибухаю. Миттю я кинувся в нашу резиденцію за родовими кільцями й назад, наплювавши на всі заборони.

Повертаюся до їдальні та буквально вириваю Караду з обіймів старшокурсника, подумки його вже поховавши. І, перш ніж хтось встигає мені завадити, вистрибую у вікно, обертаючись на льоту, і за кілька секунд приземляюся біля храму Академії. Заношу Караду всередину, одягаю на нас обручки та вимовляю слова обряду. Кільця спалахують вогнем і з шипінням приростають.

Все.

Дрібна тепер моя дружина!

Я у частковому обороті.

Моя дружина непритомна.

Ректор у сказі.

Решта в шоці.

Я красень, що тут скажеш.

Для повноти картини не вистачає тільки... а ось і мій наглядач!

Так володіє собою або ще не зрозумів що сталося??

Кай і слідом за ним Рік, і ще десяток людей вриваються в храм, але пізно! Тепер тільки смерть нас розлучить. А з рештою я розберуся.

І наставник, і ректор у сказі. А мені начхати, що б не сталося далі і яке б покарання вони мені не придумали, головне, що Караду їм тепер у мене не відібрати. Ніяк. Я щасливий!

Кай

Раян поводиться ідеально. Навчання, поведінка, послух — на найвищому рівні. Ввічливий з викладачами, уважний на заняттях. І я розслабився. Я вирішив, що можу дозволити собі кілька днів відпочинку. Попередив Ріка, залишив повчання своїм підопічним і полетів на пару днів до друзів.

Що могло піти не так?

На другий день перебування в гостях у мене раптом з'явилося відчуття... ну таке ніби з мене луску живцем здирають. Передчуття? Я не став досліджувати своїх страхів і випробувати долю, а просто миттєво відкланявся і посилено замахав крилами у бік Академії. Ще на підльоті я зрозумів, що не дарма поспішав.

Те, що в Академії відбувається щось неординарне, я помітив, щойно побачивши головний навчальний корпус. Адже за ним знаходиться храм. А восьме почуття підказало мені, що в цій метушні замішаний мій золотий драконятко.

Влітаю в храм, так і є, обручки світяться — Раян провів обряд! Тепер вони з Карадою – чоловік та дружина.

- Раян! – гарчить Рік. Але не рухається у бік молодих.

А що мені тепер робити? Здається, Рік готовий Раяна прибити, але це не варіант, а значить жертвою, швидше за все, стану я.

- Рік... - намагаюся заспокоїти його, але по суті просто відвертаю його увагу від принца, готуючись взяти на себе першу хвилю люті друга.

- Кай, зайди до мене ввечері, треба поговорити. - гарчить мені Рік. Ось дарма він поквапився з ремонтом у своєму кабінеті!

- Раян відпусти Караду, — я намагаюся обдурити Раяна.

- Ні, вона моя!

- Твоя, твоя, але ти надто її стискаєш, дівчині важко дихати. - Раян мене слухається і трохи послаблює хватку. І відразу отримує від своєї новоявленої дружини дзвінкий ляпас. Ми з Ріком перестаємо дихати. Раян зараз, як і Карада, у частковому обороті та реакція дракона на напад непередбачувана. Якщо їхня Істинність ще недостатньо закріпилася ... Ми з Ріком готові прийти Караді на допомогу, хоча не уявляю, як можна відбити у золотого дракона його Пару! Мені позитивних результатів таких спроб не відомо. Але Слава Богам! Раян не гарчить і навіть не шипить, а... муркоче!

Не відпускаючи дівчину, принц виходить із Храму, кидаючи мені недбало:

- Увечері скажеш усе, що думаєш. А зараз моя дружина вирушить до моєї кімнати. Карада які речі тобі потрібні? Твій дядько все принесе.

- Принц, нам треба поговорити, — починає Рік.

- Не зараз! - гарчить у відповідь Раян, і я розумію, що зараз не можна з ним сперечатися. Його дракон не відпустить дівчину ні на мить. Тому тільки зітхаю, передбачаючи нелегку розмову і з Ріком, і з Раяном і, найімовірніше, найближчим часом із Грегом.

- Раян відведи свою дружину до нашої резиденції.

- Кай! - тепер уже на мене гарчить Рік.

- Ріку, я ж тебе попереджав про їхню Істинність. Це було лише питання часу, — тяжко зітхаю я, розуміючи, що потрапив під перехресний вогонь.

Єдиний важіль на принца втрачено. Тепер я не можу маніпулювати їм, дозволяючи чи обмежуючи можливості спілкування з Карадою та обіцянки, які давав Раян, втратили сенс. Карати фізично у присутності дружини я його не буду. Навіть доведеться дозволити йому обертатися, коли захоче. Заборона лише ускладнить його ситуацію з Карадою.

Здається, моє наставництво накрилося вмивальною місткістю. Починаю задумуватись, а чи не попросити мені політичного притулку в Імперії. Але дивлячись на злого Ріка, розумію, що це далеко не найкращий варіант, тут мені нічого не світить із такими ворогами. Може Грег дозволить мені перебратися в якийсь дальній гарнізон? Якщо вдасться переговорити з Ерданом раніше... ця ідея не те щоб надихає мене, але дозволяє хоч ненадовго виринути з безодні безвиході, в яку увігнав мене Раян своїм поспішним весіллям.