Читати книгу - "Хеві Метал, Олександр Аркадійович Сидоренко"

Брунет, схожий на італійця, який щотижня ходить до барбера, як на роботу. Довершений скіпідар. Де вони такі беруться? Виходять з коледжу для слизьких підарасів? 

Хлопець не збирався подобатися присутнім, він мовчки сів на стілець під дошкою, поклав на стіл макбук, розклав папери, все вирівняв й нарешті підійняв очі: 

— Так, мене звати Олег Свірідов, я — замначальника управління відшкодування збитків. Ви... — розвернувся він до Тоні, — сестра Волошенко Романа Васильовича, правильно? 

— Так, — тихо відповіла дівчина й опустила погляд на білий стіл. 

«Неправильно, ой неправильно ми починаємо», — подумав Ваня й спробував перехопити ініціативу: 

— Ми зі знімальної групи шоу «Мрія здійснилася», готуємо програму про загибель Романа. Ви не проти, якщо я буду знімати? — й поліз у кишеню по телефон. 

Господи, а чому ти не подумав заздалегідь про те, що старий айфон із тріснутим екраном не справить потрібного враження? В Тоні якийсь «хiaomi», але хоча б екран цілий, треба ж було обговорити це, в усіх дівчат зараз є штативи під телефон, нехай би узяла для понту. 

— Проти, — вагомо зауважив Олег. — Дозволу на зйомки ми нікому не даємо. І маємо право. У вас є якісь документи? 

— Тобто? Паспорт? 

— Ні, як представника знімальної групи. Від каналу чи продакшену. 

— Лапи, хвост і уси, — спробував пожартувати у відповідь Бронзовий Голос, та сам зрозумів, що такі дитячі приколи спрацьовували в хорі. Не тут. Не з цим хіпстером. Він навіть не зрозуміє, що це був жарт й звідки він. Що ж за непруха? 

— Понятно, — поставив на ньому крапку зам по збитках й знову обернувся до Тоні, яка вже до краю перелякалася й дивилася навіть не на стіл, а на свої коліна. Ваня сидів і думав, що треба було десь взяти камеру, треба було перевдягнутися в «холостяка», раз вже речі впали з неба, треба було вичитати договір. Треба. Треба. Треба. Як завжди. 

Ти ж збирався йти битися за гроші для маленької родини з Виноградаря, а що для цього зробив? Ти вірив, що їх налякає просто згадка про канал і шоу? Дійсно вірив? Страхові компанії мають великий досвід з відбивання тих, хто зазіхає на їхні гроші, саме для цього вони наймають справжніх бойових орангутанів, доглянутих вікінгів з червоними дипломами, які їдять переможців «Таланту» на сніданок. Пачками. 

— Значить, Антоніно Василівно, згідно з пунктом 8.6 договору страхування наших працівників, після звільнення з компанії договір припиняє чинність того ж дня. Тобто наступного дня після того, як Роман підписав заяву про звільнення, страховий договір вже недійсний. Подивіться самі у вашому екземплярі. 

— Я дивилася, — Тоня здійняла очі, у них уже збиралися сльози, але вона не здавалася. — Я показувала договір юристам, там сказано — наступного робочого дня. 

Ого. Вона не лише прочитала весь підвал із маленьких літерок, вона ще й з юристами поговорила. Ваня подивився на Тоню вже іншим поглядом — хоч і мала, та як дала. 

— Сумнівно, — Олег розкрив ноут й почав щось там шукати. А Тоня куснула губу, яка, на відміну від цициної, була тонкою й натуральною, та продовжила: 

— А Рому… Романа… Вбили в неділю. Значить, договір страхування діє до початку робочого дня. До понеділка, 30 жовтня. 

Олег закрив ноутбук й вперше усміхнувся гостям. Привітно всміхнувся, якби не обставини, можна було б повірити в його щирість, все ж таки елітних скіпідарів добре тренують. 

— У будь-якому разі, — почав він так, ніби це лікар на УЗД повідомляє парі, що вони незабаром стануть батьками, — треба дочекатися підтвердження саме про вбивство, тобто доведення цього факту в суді. Після цього наш юридичний департамент ухвалить рішення. 

Зам по збитках підвівся, показуючи, що зустріч закінчено. Встала і Тоня, але Ваня лишився сидіти. «Треба добивати його одразу», — вирішив він й всміхнувся так, ніби вітав з Новим роком глядачів телеканалу «Інтер» — широко, завзято, зі Станіславським. 

— Тобто це надовго? — спитав Ваня у хіпстера, вклавши в голос максимальний скепсис. Олег тільки знизав плечима і посміхнувся у відповідь. Це нагадувало якийсь фехтувальний поєдинок на штучних посмішках. 

— Тобто… відкритого провадження вам замало? Вам буде зручно, якщо Роман сам себе вдарив об стіни й скинувся? Ви серйозно? 

— Суд… Суд має підтвердити факт загибелі. Далі вже юристи мають визначитися, чи є це страховим випадком. А потім наше управління дасть свою експертну оцінку. Ну… я вас умоляю... 

— Не треба мене у-ма-лять, — Ваня теж встав й тепер мав перевагу в зрості — хіпстер був стрункий і худорлявий, але невисокий, десь метр сімдесят. — А якщо телебачення доєднається? Якщо вийде сюжет про те, що хлопця… хорошого хлопця, звільнили… невідомо за що, й тепер... 

— Відомо, — перервав цю затягнуту промову зам й додав посмішці ще кілька білих міліметрів. — Відомо за що. Згідно з виявленою невідповідністю працівника займаній посаді внаслідок недостатньої кваліфікації. Стаття 40 Кодексу законів про працю України, — чітко й упевнено сказав. Куди й ділась його усмішка. Тоді повернувся до Тоні й м’яко додав: 

— Антоніно Василівно, договір все одно діяв до 24 години 00 хвилин п’ятниці. Не знаю, що там вам кажуть ваші юристи, але вони видають бажане за дійсне. 

Хіпстер відчинив двері, лишивши їх Ямайкою, що програла Аргентині. У коридорі він зупинився, дочекався, поки вони вийдуть з кімнати й, не попрощавшись, зник на сходах. Вони пішли до виходу, Тоня знову опустила голову й навіть не подивилася на колишній кабінет брата. Цица теж провела їх мовчки. Лінійний тенісний арбітр сказав би: «Аут». Чистий аут. 

* 

Вийшли з подвір’я на вулицю, зупинилися й синхронно дістали телефони — шкідлива звичка, якої вже ніколи не подолати. У Вані був пропущений з незнайомого номера (ну й хрін з ним), пара спамних повідомлень у вайбері (коли ж вони заспокояться?), там само повідомлення від Іри, не адміністраторки, а Трушиної, яка переслала з директу запит на участь у черговому дурному опитуванні: «Уже знаєте, де будете отдихать зимой?» — додавши купу смайлів, бо зналася на орфографії з пунктуацією. 

— Вигадай щось, — відповів їй Ваня й відкрив повідомлення — там було смс від Мар’яни, яка не дуже любила месенджери. Вони в неї всі були встановлені, але писала вона все одно звичайними повідомленнями, як за часів універу. «Завтра, 46-й, 7 вагон». Отже, звичайним потягом, Лисичанськ — Лавочне, будуть о пів на одинадцяту вечора. 

Ваня скривився, вже відчуваючи весь тягар цієї зустрічі. Дружина його просто вб’є, одразу скине під