Читати книгу - "Дожити до весни"

class="book">Ковалицький спустився до кухні, приніс склянку негазованої мінералки й, доки вона пила, почав розказувати зворушливу історію скрипки Гусетті. Отже, жив та був собі в Німеччині вельми талановитий скрипаль. Але клятий гітлерівський режим змусив його піти на війну. Скрипка пройшла з ним через усю Європу, від початку Другої світової й аж до її ганебної поразки (авжеж, для німців то була поразка). Скрипаль потрапив у полон. У Львові, в радянському таборі, виміняв скрипку на хліб і це врятувало йому життя. Він відбув покарання десь на Півночі, здається, аж біля самого полюса, й через багато років повернувся додому. А скрипка залишилася в Україні. Як вона опинилася в Ковалицького? Елементарно, Ватсон! Так, як опинилися й інші речі, – завдяки мані-мані. Він її купив. Приятелеві, однокашникові ще по училищу, просто по заріз потрібні були гроші, а в його батька лежала ось ця сама італійська скрипка, виміняна в німця за шість буханців хліба.

Ковалицький довго й дуже детально розповідав про свій шлях у мистецтво. Вона терпляче слухала. Наостанок запропонувала дібрати до публікації кілька давніх фотографій, бажано – студентських. Їй кортіло побачити ті знімки. Ковалицький дістав із шафи купу альбомів та альбомчиків, зокрема й зі світлинами училищного періоду. Вказав на один з них: у центрі – дуже серйозна дівчина з великим букетом білих хризантем, а пообіч неї – четверо всміхнених хлопців.

– Це ще на першому курсі, – пояснив. – Тут є і той, який продав мені скрипку.

– Спробую вгадати, котрий із трьох…

Єва показала пальцем на кругле, як млинець, пласке обличчя.

– Ви провидиця чи, може, знаєте Кіма?

– Звідки? – знизала плечима.

– То таки провидиця, – засміявся Ковалицький. – Так, це Кім Хромов. Його батька перевели до Києва, коли Кім ще на першому курсі вчився, на режисерському відділенні. Я ж також режисер за першою освітою. Потім батьки забрали його до себе, але в культуру він більше не повернувся, вибрав іншу режисуру – керував кадрами в якомусь міністерстві, нібито там, де працював і його батько. Потім раптом запив, опустився, розтринькав усі татусеві гроші. Зустрілися ми випадково, в кафешці на Хрещатику, він запропонував купити в нього скрипку. Старовинна, каже. Нещодавно якийсь відомий артист дивився і запевняв, що то витвір Ніколо Гусетті. Гусетті – це, звісно, не Страдіварі, але скрипка стара та майстерно зроблена. Як там йому вже вдалося випросити її в батька – не знаю. Може, й не просив, а просто взяв. Але якщо подумати, то навіщо вона старому? Він же ніколи не грав ні на скрипці, ні на інших інструментах. Хіба що на нервах. Згадував колись Кім, що в цій грі його старий був неперевершеним майстром.

– Кім – рідкісне ім’я, – зауважила Єва. – Зараз так дітей не називають.

– Авжеж. Хто ж тепер назве хлопця Комуністичним Інтернаціоналом молоді? Хіба божевільний. А колись… Казимир Хромов був чоловіком ідейним, от і дав синові ім’ячко таке. Кім Казимирович, здається, поглядів батька особливо не поділяв, та й чи мав він узагалі якісь погляди – невідомо, але імені свого не змінював. Та й не дуже хтось докопувався до того, що воно означає. Кім Казимирович то й Кім Казимирович. То коли буде публікація в газеті?

– У наступному номері, – пообіцяла Єва. – Шеф вас поза чергою пропустить.

– Ще б пак! – Ковалицький задоволено посміхнувся і на прощання ще раз тріпнув смолянистою гривою, пофарбованою, мабуть, індійською басмою.

Вона й без нього добре знала, що означає ім’я Кім. Колись воно було таке популярне, особливо в комсомольському та партійному середовищі, що навіть Якими та Йоакими перейменовувалися на Кімів. Однак Єву більше зацікавив Казимир. Дуже зацікавив… І скрипку вона впізнала.

10

Щойно відчинила двері – Іриска перед нею.

– Мамо, ти на годинник дивилася? Я вже збиралася до міліції звертатися. Тебе немає, телефон не відповідає.

Єва тільки тепер спохопилася, що так і не ввімкнула свій стільниковий. Хлопчик, якого вона доглядає вечорами, дуже вразливий, батьки просять не нервувати його телефонними дзвінками.

– Вибач, донечко!

– Мабуть, ще якийсь додатковий підробіток знайшла? Зізнавайся! Сподіваюся, не взялася знову підлогу в бібліотеці мити? Ну скільки тобі можна говорити…

Ну от, знову за рибу гроші. Єва вже знає всі доньчині ультиматуми. По-перше, пора послати куцохвостого та безкрилого Чижика у вирій до теплих країв і плюнути на газету, у якій не платять за роботу… По-друге, треба нарешті взятися за себе – хоча б зачіску змінити, меліровочку якусь зробити, до спа-салону сходити й на зміну джинсам кілька нових модних суконь прикупити… По-третє, негайно закохатися! Так, так, закохатися! За кордоном жінки її віку тільки вперше одружуються, дітей ще народжують, а вона вже хрест на собі поставила й барвіночок посадила. Ну, не склалося з татом, жаль, але буває. Та можна ж знайти когось хоча б для того, щоб сходити разом на каву чи погуляти в парку. А якби вона гарненько постаралася і ввімкнула всі свої жіночі чари плюс ай-кью (а коефіцієнт інтелекту в мамусі – дай Боже кожному), то могла б і грошовитого чоловіка мати – вона ж постійно спілкується з людьми, а серед них обов’язково є успішні та досить цікаві особини чоловічої статі. А чого так дивуватися? Серед успішних чимало розумних і цікавих. Не всі ж дерлися