BooksUkraine.com » Детективи » Роман шукає 📚 - Українською

Читати книгу - "Роман шукає"

132
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Роман шукає" автора Микола Васильович Білкун. Жанр книги: Детективи. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 46 47 48 ... 100
Перейти на сторінку:
начищена до дзеркального блиску медаль «Двадцать лет РККА» та ще не відомий присутнім монгольський орден. Блищали підполковникові гудзики, чоботи, блищав увесь підполковник Чураєв.

Біленький підкомірець залишив на зморшкуватій шиї підполковника червоний слід, тройний одеколон огортав його запашним маревом. Щербина смачно чхнув. Підполковник Чураєв подивився на нього здивовано.

— Будьте здорові, з празником, товариші! З двадцять восьмою річницею революції! Тепер буде в нас і двадцять дев’ята, і тридцята, і сота, і двохсота! А от коли ми зустрічали двадцять четверту… Все могло бути. Все могло бути, коли б не пошкодували ви, товариші, свого життя, свого здоров’я задля того, щоб зберегти здобутки Жовтня.

Вони слухали підполковника Чураєва уважно і вдячно. Уже сам його ошатний вигляд, урочистий тон, піднесений голос створювали атмосферу свята. А вони відвикли святкувати за довгі роки війни, тож зараз були щиро вдячні підполковникові, щиро зворушені.

Добре, коли кохання народжується навесні чи влітку і дозріває на осінь. Сутеніє раніше, і тоді сам астрономічний розпорядок починає сприяти цьому коханню. У листопаді вже о сьомій годині сутеніє, і можна поспішати на побачення, яке через це стає довшим. Як завжди, перед зустріччю з Любочкою Ігор місця собі не знаходив: щохвилини вибігав у вестибюль, дивився на годинник, сподівався, що, може, сьогодні прийде вона раніше хоч на десять хвилин. Тепер він навіть дивувався, як могли вони з Любочкою раніше так багато розмовляти, марнувати час. Нині все було зовсім по-іншому. Вони цілувалися. У них аж дух перехоплювало, сльози на очах виступали, і, розімкнувши губи, обоє дихали важко й жадібно, як люди, що тільки-но виринули з океанських глибин. Віддихавшись, починали цілуватися знову — до дзвону у вухах, до запаморочення в голові.

Тільки-но ступив Ігор на поріг палати, щоб летіти на побачення, як його перестріла Маша.

— Вербицький, — сказала вона. — Тебе підполковник Чураєв викликає, негайно.

— А що там сталося? — збентежено спитав Ігор.

— Не знаю. Каже, щоб живого чи мертвого.

За кабінет підполковнику Чураєву правив червоний куток. На довгому столі, вкритому червоною скатертиною, лежали газети й журнали, в кутку світилося зелене вічко «телефункена».

— Є для вас, товаришу Вербицький, важливе й почесне доручення, — підполковник Чураєв націлив на Ігоря вказівний палець. — Ми порадилися з товаришами й вирішили довірити вам виступ на урочистих зборах з приводу великого свята. Щоб ви розповіли, чим зустрічають двадцять восьмий Жовтень колишні воїни Радянської Армії, а нині інваліди Вітчизняної війни, які в них успіхи, як вони збираються на трудовому фронті відзначитися…

— Та які ж у нас успіхи? — розгубився Ігор. — Ми ж нічого такого не робимо.

— Як це не робите? — не згодився підполковник Чураєв. — Ви лікуєтесь. І коли в когось зажила кульша чи хтось готується одягти протез — то це й є ваш успіх.

— Можливо, — неохоче погодився Ігор.

— Ось тут у мене є інструктивна доповідь і стаття в газеті «Красная звезда». Давайте зараз оце подивимось і зробимо намітки.

Ігор сів з підполковником Чураєвим за «намітки». «Любочка там на мене чекає», — тоскно подумав, але одпроситися не наважився.

Вона й справді чекала його на своєму сестринському посту — і чекала нетерпляче. Про це свідчили підкреслена байдужість, сухувате «драстуй», яким вона намагалася замаскувати своє нетерпіння. Але від нього не сховаєшся! Він побачив, як сіпнулася її верхня губка, та й оте сухувате «драстуй» вона вимовила з полегшенням.

— Ти пробач, — сказав Ігор, — я там затримався трошки. Підполковник Чураєв доручив мені виступити на зборах, і треба було…

— Та що там, — махнула Любочка рукою. Вона, видно, вирішила помститися за запізнення. — Затримався — то й затримався. Міг і взагалі не приходити, коли часу не мав. Он тут на канапі Петя Байрак сидів, от уже хохмач. Таке розповідав! Я так сміялася…

Це була відчайдушна брехня. Хто-хто, а Петро Байрак аж ніяк не був «хохмачем». Усі в госпіталі знали, що Петро дурний як пень. Та сидіти на цій канапі він і справді міг.

— А чого тут був Байрак? — запитав Ігор, і вона з деякою зловтіхою почула в його голосі занепокоєння.

— А так. Прийшов, посидів, пожартував. Канапа казенна, нікому сидіти не заборонено.

— А ти?

— Що я?

— Ти ж не канапа.

Вона обпекла його поглядом, почервоніла, аж сльози закипіли і звисли у неї на віях, і часто-часто засопіла носиком.

— Можеш повертатися назад до свого підполковника Чураєва!

— А ти будеш розважатися з тим бовдуром?

— З ким захочу — з тим і буду розважатися. І зовсім він не бовдур. Він хороший хлопець і не дозволить собі так розмовляти з дівчиною…

Любочка демонстративно повернулася до нього спиною й почала порпатись у скляній шафці з медикаментами: перекладала з місця на місце коробочки з пігулками, слоїки з йодом, якісь ножиці, пінцети.

Ігор стояв поруч і не знав, що йому робити. Ще вчора, коли б йому сказали, що він може посваритися з Любочкою, він би не повірив. І ось тобі маєш. І головне — через що!

— Любочко!

Мовчання.

— Любочко!

Вона нетерпляче знизала плечима:

— Чого тобі?

— Чому ти сердишся?

Мовчання.

— Любочко!

— Чого тобі? Повертайся до свого підполковника, бачиш, я зайнята.

— Зайнята?

— Атож, зайнята. Я на роботі. Я за це гроші одержую.

Це його образило. Вона, значить, зайнята, вона гроші одержує, а він інвалід, він грошей не одержує, його можна мати за ніщо?!

— Позавчора ти не була зайнята.

— То позавчора.

— А сьогодні для Петька Байрака ти не зайнята, а для мене зайнята?

— Не для Петька, а для Петі.

Вони обоє каралися в душі, що затіяли цю дурну сварку, але жодне не хотіло поступитися. І хто знає, чим скінчилася б

1 ... 46 47 48 ... 100
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Роман шукає», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Роман шукає"