Читати книгу - "Хтось знайомий, Сумка Шері"

Нарешті вони з’їжджають на гравійну стежку й зупиняються біля класичної дерев’яної хатини, облаштованої між деревами й добряче обвітреної на вигляд.

Вона не розуміє, якого біса хочуть ці детективи.　

Олівія завжди любила їхню маленьку хатинку в лісі. Хатинка невигадлива: лише одна велика кімната — частково кухня, частково вітальня з краєвидом на озеро вздовж задньої стіни — і дві спальні з маленькою ванною по інший бік житлової зони. Підлога вкрита лінолеумом, стіни обшиті деревом, меблі непоєднувані, але зручні, а техніка старомодна, у чому частково й полягає шарм.　

Олівія сподівається, що сьогоднішні події не зіпсують цього затишку. Вони не казали Рейлі, що сьогодні відбуватиметься. Через баскетбольне тренування він рано вийшов з дому, раніше за них. Незабаром усе скінчиться, і син ніколи не дізнається, що поліція взагалі тут була.　

Олівія виходить з хатини слідом за чоловіком і з подивом бачить, що тут лише Вебб і Мун.　

Вона очікувала цілої команди. Це дає їй змогу трохи розслабитись.　

— Доброго ранку, — каже вона. Олівія знає, що Пол буде безцеремонний з ними — такий уже він є. І треба спробувати згладити гострі кути. — Можна запропонувати вам кави?　

— Було б чудово, дякую, — говорить Вебб, усміхаючись своєю швидкою усмішкою.　

— Так, було б непогано, — тепло промовляє Мун. — Гарне у вас тут місце.　

Усі входять до хати, Олівія відвертається й порається біля старої, але робочої кавоварки. Дістає з буфета чотири блакитні емальовані чашки.　

Ці старі вищерблені чашки заспокоюють її, нагадують розслаблені, щасливіші часи. Ранкову каву на терасі, коли над озером підіймався туман, гаряче какао для Рейлі, коли він був маленький і кутався від холоду в червоно-чорний картатий плед. Олівія озирається через плече й бачить, як обоє детективів дістають блакитні латексні рукавички. І на цьому всі її щасливі почуття раптом зникають.　

Розділ двадцять дев’ятий

Вона приносить детективам каву, ті вдячно приймають її. Олівія ловить себе на тому, що вигляд латексних рукавичок, які тримають її чашки, нервує її. Напарники беруться до роботи. Олівія й Пол мовчки сидять за кухонним столом, намагаючись удавати, що їм байдуже, що вони не стежать за кожним рухом поліціянтів.　

Коли детективи залишають головну кімнату й переходять до спалень, Пол підводиться й рушає слідом за ними, беручи свою каву із собою. Олівія підводиться теж. Детективи висувають шухляди, зазирають під матраци. Кладуть усе назад саме так, як і знайшли. Вона гадки не має, що вони очікують знайти. Вони повертаються на кухню й методично мовчки оглядають її. Що довше це триває, то тривожніше стає Олівії. Вона дивиться, як Вебб ретельно оглядає темно-сині завіси. Підзиває Мун змахом руки. Разом напарники оглядають завіси з обох боків за допомогою ліхтарика. Обличчя Вебба смутніє.　

Нарешті Вебб обертається до чоловіка Олівії й питає:　

— Маєте якісь знаряддя?　

— Знаряддя? — перепитує Пол.　

Олівія думає про себе, чи не хочуть вони щось розламати. Цього вона не дозволить і впевнена, що Пол не дозволить теж. Якщо хочуть зірвати мостини, доведеться їм отримати той клятий ордер.　

Певно, Пол міркує в тому самому напрямі, що й вона, бо цікавиться:　

— Навіщо?　

— Де ви їх тримаєте? — наполягає Вебб, уникаючи запитання.　

Не відповідаючи, Пол веде їх надвір, до маленького сараю неподалік від хати. Там повно хмизу, а ще пластмасові садові стільці, газонокосарка й інший накопичений мотлох. Олівія зазирає повз Пола, коли той відчиняє двері до сараю, і показує. Вебб дістає ліхтарик і вмикає його, освітлюючи приміщення. Біля стіни стоїть сокира. Світло падає на побитий червоний металевий ящик з інструментами. Детектив ступає всередину, присідає й відчиняє його. Указівним пальцем обмацує ящик ізсередини. Його блакитні рукавички видаються стерильно чистими проти запилюженого вмісту. Олівія питає себе, якого дідька він шукає. Вона бачить напругу в плечах Пола.　

— Ви маєте молоток? — питає Вебб.　

— Так, — каже Пол, — він має бути там.　

Він нахиляється, щоб зазирнути до ящика.　

— Схоже, його тут немає, — промовляє Вебб і переносить увагу на Пола. — Коли востаннє ви його бачили?　

— Гадки не маю, — каже Пол. — Не пам’ятаю.　

Довгу мить двоє чоловіків дивляться один на одного.　

Олівія відчуває, як усередині щось обривається. Вона говорила собі, що детективи виконують безглузде доручення, що вони нічого не знайдуть, а потім підуть, давши їм спокій. Але ось знову глибоко в голові ворушиться сумнів — чи знають детективи щось, чого не знає вона?　

Вебб підіймає очі на Мун і кидає:　

— Гадаю, треба викликати криміналістів.　

— Для цього вам знадобиться ордер, — сердито каже Пол.　

Серце Олівії калатає, вона приголомшено дивиться на чоловіка.　

— Я можу його отримати, — повідомляє Вебб, — за один телефонний дзвінок. І доправити сюди загін криміналістів за дві години.　

Вебб дивиться на Пола Шарпа, який стоїть, опустивши руки вздовж боків, біля освітленого крізь листя дерев сараю.　

— Що відбувається? — раптом випалює його дружина з сірим, мов зола, обличчям. — Пол ніяк не пов’язаний з Амандою Пірс! Чому б вам не взятися за її чоловіка? Це він її вбив!　

— Олівіє, ти не допомагаєш, — каже Шарп. — Вони вже явно прийняли рішення. Нехай обшукують. Там немає чого шукати.　

В очікуванні на прибуття команди криміналістів Вебб і Мун досліджують ділянку навколо хати, доки Шарпи мовчки стоять і дивляться. Нарешті всі обертаються, коли до хатини під’їжджають дві поліційні автівки й білий фургон криміналістів.　

Вебб знає, що, якщо ця хатина — місце злочину, її вже скомпрометовано. Та вони все одно мусять обшукати її. Вебб показує експертам підозрілі плями на завісах у кухні — плями, схожі на кров. Якщо це кров, вони отримають із цих плям ДНК. Вебб і Мун мовчки спостерігають, доки експерти опускають усі жалюзі й завіси, щоб затемнити кімнату. Один з них розприскує в кухні люмінол. Підлога біля задніх вікон починає світитися, і на ній проступає доріжка від вікон до раковини на протилежному боці кухні.　

Експерт багатозначно поглядає на детективів.　

— Що це? — питає Пол.　

— Освітлені місця демонструють наявність крові, — пояснює Вебб, — навіть коли її прибрали й вона невидима оку.　

Детектив дивиться на подружжя, яке стоїть на порозі кухні. Вебб не знає, у кого з них гірший вигляд. Олівія Шарп, здається, от-от зомліє. Пол Шарп стоїть цілком нерухомо, утупившись у підлогу, і його обличчя безвільне від нерозуміння й шоку.　

Потім експерт