Читати книгу - "Хтось знайомий, Сумка Шері"

— Я знаю, як ти любиш свою приватність, — промовляє Олівія з їдкою ноткою в голосі.　

Він обертається до неї.　

— І що це означає?　

— Лише те, що я не розумію, чому ти неодмінно маєш усе ускладнювати! Я хочу, щоб це завершилось, Поле.　

— Нічого я не ускладнюю, — жорстко каже Пол. — Бони зустрінуть мене там завтра вранці. Я беру вихідний.　

Олівія відчуває, як її тіло обм’якає. Вона лише хоче покінчити з цим. І не збирається розповідати Полові про свій візит до тітки Маргарет.　

Рейлі чує підвищені голоси на нижньому поверсі. Звучить так, наче батьки сваряться, але їхні голоси швидко стишуються. Він не в змозі розібрати, про що вони говорять. Його батькам невластиво сваритись, але останнім часом удома панує напруга. Він трохи винуватить у цьому себе. Знає, що батьки сваряться частково через те, що він зробив. Рейлі не насмілюється розповісти їм про те, що сталося сьогодні в кав’ярні, — як його вистежила, одурила й звинуватила та жахлива жінка. Після того минула ціла вічність, перш ніж він припинив тремтіти.　

Якби він розповів батькам, у матері, мабуть, стався б серцевий напад.　

Але що як та жінка знову з’явиться тут і розкаже їм про зустріч у кав’ярні? Що як вона вирішить піти до поліції? Рейлі попався й не знає, що робити. Єдині, у кого зручно просити допомоги або поради в будь-якій ситуації, — батьки, а він не може піти до них із цим. Не зараз. Не тоді, коли на них усе це звалилося.　

Тож усі вони й далі вдають, ніби все чудово.　

Бекі влітає додому й замикає за собою двері. Тепер, коли його немає поряд, її починає тіпати. Лише психопат бавився б із нею так, як щойно Роберт. «Імовірно, це один з нас, і ти не знаєш, хто саме. Здається, в тебе проблема, чи не так?» Що за людина сказала б таке? Коли вбито його власну дружи ну! Він огидний.　

Вона з жахом усвідомлює, що Роберт хоче, щоб Ларрі обвинуватили в убивстві його дружини. Зрештою, Ларрі з нею спав. Напевно, Роберт зумів якось усе підлаштувати. Він зовсім не сумує за Амандою. Він добре розігрував скорботу на початку, але більше не намагається прикидатися перед Бекі. Він щойно продемонстрував, хто він є насправді. Скинув маску. Бекі схвильовано походжає вітальнею, невпинно обдираючи кутикули.　

Чує лязкіт ключа в замку. Входить Ларрі й дивиться на неї.　

— Навіщо ти замкнула двері? — питає він, сірий з лиця.　

Вигляд у нього розбитий. Вона не відповідає. Натомість каже:　

— Ну?　

Навіть не чекає, доки він зніме піджак.　

— Я розповів їм те, що ти казала.　

— Вони тобі повірили?　

— Гадаю, так.　

— Гадаєш? — Вона не в змозі приховати нотку істерики.　

— Господи, не знаю! — майже кричить він. — Я не знаю, що вони думають! — Він знову понижує голос. — Але, Бекі, є ще одна проблема.　

— Яка проблема?　

«Куди вже гірше?»　

Запинаючись, Ларрі розповідає:　

— У готелі я припаркувався на зовнішній стоянці, а не на внутрішній. Вочевидь, на зовнішній камер немає, тож я не можу довести, що нікуди не відлучався.　

Довгу мить вона дивиться на нього.　

— Але вони теж не можуть довести, що мене не було, — веде далі він.　

— Мабуть, час знайти тобі адвоката, — похмуро каже Бекі.　

— Що це означає? — підхоплюється він. — Ти мені не віриш?　

— Вірю, — машинально каже Бекі, хоч і не знає, вірить вона чи ні.　

Ларрі йде до вітальні й простує до бару.　

— Мені треба випити.　

— Доки тебе не було, я ходила побачитися з Робертом Пірсом, — хрипким шепотом каже Бекі, спостерігаючи, як він наливає собі віскі.　

Ларрі різко обертається до неї з пляшкою в руці.　

— Що? На біса ти це зробила? Він, імовірно, вбив свою дружину!　

Вона дивиться в порожнечу. Тепер, коли все скінчено, Бекі сама ледве вірить, що зробила це. Мабуть, була не при тямі.　

— Я сказала йому, що поліція вважає, ніби ти вбив Аманду.　

— Господи Ісусе, Бекі! Це божевілля! Нащо ти йому це сказала?　

Вона зосереджує погляд на чоловікові — здається, він трохи зблід.　

— Хотіла почути, що він скаже.　

— І?　

— Він сказав, що, напевно, її вбив або ти, або він.　

Ларрі помітно жахається.　

— Бекі… він небезпечний. Обіцяй, що більше до нього не наблизишся. Обіцяй.　

Бекі киває. Вона більше не хоче наближатися до Роберта Пірса. Ніколи.　

Детектив Вебб долає Ейлесфордський міст, який охоплює Гудзон, і повертає на північ, на автостраду. Поряд з ним на пасажирському місці сидить Мун. Ранній ранок понеділка, рівно тиждень по тому, як вони знайшли покинуту автівку Аманди Пірс із її жорстоко побитим тілом, запханим до багажника.　

День видався холодний, зимний, але сонце сяє і їхати приємно. Спочатку ріка тече праворуч від них. Незабаром вони повертають на захід, заглиблюючись у Катскільські гори, у напрямку маленького містечка Спрінггілл. Скрізь довкола простягається дика місцина, а дорога петляє між горами. Нарешті детективи з’їжджають із траси та їдуть низкою менших в’юнких доріг. Шлях до літньої хатинки Шарпів веде їх просто повз місце, де знайшли тіло Аманди. Пол Шарп, мабуть, добре знає цей відрізок дороги.　

Вебб бачить машину, припарковану попереду. Шарп прибув раніше за них. І не дивно.　

Напарники виходять з машини. Тут повітря свіжіше й пахне землею, мокрим листям та сосновими голками. Вітерець шелестить у залишках листя на деревах над головою. Вони бачать далі маленьке озеро, пристань, що виступає у воду.　

Двері хатини відчиняються, і виходить Пол Шарп з настороженим виглядом. Одразу за ним іде його дружина Олівія.　

Вона вирішила приїхати разом з чоловіком, бо не витримувала думки про те, щоб залишитись удома й непокоїтись, що відбувається тут.　

Уночі перед тим Олівія крутилася в ліжку не в змозі заснути й думала про хатину. Тепер, коли Рейлі виповнилося шістнадцять, усе було інакше. Йому досі подобалася ця хатинка, він любив озеро, та вже не рвався туди з радісним запалом, як у дитинстві. Зазвичай у неділю вже тужив за друзями й вайфаєм, тож вони намагалися вертатись раніше, ніж коли він був маленький і батькам доводилося буквально тягнути його до машини, щоб їхати додому.　

Жодних змін у хатині Олівія не помітила, відтоді як два тижні тому вони приїжджали, щоб підготувати її до зими. Був День Колумба, наступні вихідні після