Читати книгу - "В обмін на кохання, Солен Ніра"

Наступного ранку після нашої імпровізованої «кави примирення» все знову перевернулось з ніг на голову — хоча, здавалося б, гірше вже бути не могло.

Селеста поїхала. Її тато, в костюмі, який, напевно, шили при Мазаріні, приїхав особисто, з тією самою усмішкою, якою зазвичай прикривають непристойні суми на банківських рахунках.

Вони стояли на подвір’ї, і Селеста — справжня, офіційна — сказала мені:

— Ми домовились із татом, що я повернусь на весілля. Для проформи. Щоб усе було… «елегантно».

— У нашому випадку це слово звучить як загроза, — прошепотіла я.

— Преса буде задоволена. Плітки згорять, — додала вона. — Батько сказав, що візьме все на себе. Змусить журналістів писати про мою «нервову втому» і тимчасову ізоляцію на курорті.

— Це прямо зі сценарію серіалу «Багаті й дуже-дуже злі».

Селеста зітхнула, але її очі залишались ясними. Вона більше не грала. Просто хотіла втекти, і втекла — хоча б на трохи. Ми обійнялись. Вона сіла в авто, татко помахав усім, як місцевий монарх, і машина зникла за поворотом.

Я стояла на сходах, майже щаслива, аж поки…

— ВОНИ ЩО, ВСЕ ТАК І ЗАЛИШАТЬ?! — донеслось зсередини.

Софі.

Неможливо було її не почути. Вона гриміла каблуками по паркету як барабанщик на концерті рок-групи. Вбігла в вітальню, де вже зібралися всі — я, Лукос, Белла, і навіть дідусь Гектор із тацею круасанів.

— ЦЕ ВСЕ НЕПРИПУСТИМО! — кричала вона, вказуючи на мене. — Ви збираєтесь одружити мого Лукоса з шахрайкою?!

— Я не твій, — спокійно сказав Лукос.

— Наразі! — підкреслила вона. — Але ця… ця фальшивка має піти!

— Досить! — голосно сказала леді Естель, з’являючись, як зазвичай, у найкритичніший момент, із виглядом, який міг заморозити каву.

Я нервово проковтнула.

— Пані Естель…

— Леді Естель, — уточнила вона. — І я, як і Софі, вважаю це все катастрофою. Ви обманули мого сина, обманули всіх нас. І тепер ще й збираєтесь святкувати цей абсурд із квітами, тортом і танцями?

— Я не… — почала я, але Белла рішуче підняла руку:

— Досить. Вона зробила більше для Лукоса, ніж Софі за все своє життя. Можливо, ви цього не хочете бачити, але вони щасливі. А щастя — це єдине, чого в нашій родині завжди не вистачало.

Лукос весь цей час дивився на всіх навколо таким поглядом, немов попереджав, що всіх чекає розмова індивідуально після цього концерту.

Леді Естель зиркнула на неї. Потім на Лукоса. Потім — на мене. І промовила тихо:

— Якщо ти наважишся сказати «так», то з цього моменту я тобі не мати. Я не благословляю цей союз.

Лукос повільно встав. Подивився на матір, довго. Потім взяв мене за руку.

— Тоді ми одружимось без твого благословення.

Мертва тиша. Софі відкрила рот, як рибка без води. Леді Естель мовчки вийшла.

Я відчула, як мої долоні тремтять у його руках.

— Може, скасуємо це весілля? — прошепотіла я.

— Ні, — він усміхнувся. — Якщо ми вже влаштували революцію — маємо її виграти.
Наступні дні минали як у тумані — між вибором серветок, дегустаціями, примірками та нескінченними «чи це пасує до концепції весілля». Я була впевнена, що з’їм ще один макарон — і стану весільним тортом.

Справжня Селеста з батьком поїхали додому, а її тато особисто пообіцяв нам: «Я поясню все пресі. Не турбуйтесь. Я полірував репутацію нашої родини довше, ніж ви живете, юна леді».

Це мало б заспокоїти. Але не всіх.

Софі весь цей час нервово тинялась коридорами. Кожного разу, коли я виходила з кімнати, вона з’являлась з-за рогу, ніби жила в вентиляційній шахті. Її погляди кричали: «Я розкрию вас!» — і мені хотілось закричати: «Та розкрий вже, хоч висплюсь нарешті!»

Леді Естель теж не пасла задніх. Вона влаштовувала дивні обіди, на які мене запрошували в останній момент, і питала речі на кшталт:

— А чи не забагато груш у весільному меню? Вони — нестабільні, як ваші наміри.

Одного разу вона просто поклала переді мною весільний список гостей і сказала:

— Я викреслила тих, хто вірить у казки. Залишились реалісти. Не підведіть.

Я лише кивнула, ковтаючи чай так, ніби він міг знищити напругу.

Весілля наближалось. Кожен день був як репетиція, тільки ніхто не знав, чи це трагедія, чи комедія. Але я — головна акторка. І на сцену мені доведеться вийти.

Навіть якщо в залі будуть ті, хто хоче побачити мій провал.
— Ти розумієш, що це безглуздя? — Софі виглядала так, ніби ось-ось почне жбурляти келихи. — Вона шахрайка! І всі це бачать, крім вас! — вона обвела поглядом кімнату, в якій ми сиділи — я, леді Естель, Белла (справжня Селеста вже зникла в машині разом із батьком), а поруч стояв і сам Лукос. Вперше за всі дні — мовчазний.

— Софі, — почав він, але вона різко підняла долоню, наче зупиняла не людину, а поїзд.

— Ні. Ти мовчи. Ти сліпий. Вона просто… просто актриса з дешевої вистави!

Я б, може, й образилася, якби не знала, що востаннє грала на сцені у четвертому класі в ролі картоплини. Але навіть картопля має межу терпіння.

— Я не намагалася тебе обдурити, — тихо сказала я. — І я не хотіла цього всього. Мене втягнули. Я… я просто хотіла заробити грошей на операцію для мами. А вийшло — я закохалася.

Мертва тиша. Навіть камін, здавалося, перестав потріскувати.

— Закохалася? — перепитала леді Естель, наче я сказала: «Я збираю марки з обличчям Лукоса». — Ви навіть не знали його місяць тому.

— Я знаю, що він не такий, яким хоче здаватись, — відповіла я. — Знаю, що він мовчки забирає роботу молодших співробітників, щоб ті встигли додому. Що купує лимонні тістечка у тій пекарні, бо стара продавчиня йому симпатична. Що ховає біля каміна фото з дитинства, бо на ньому усміхається. А він вважає, що виглядає беззахисно.

Лукос повільно підвів голову. Наші погляди зустрілись.

— Я не знав, що ти бачила це фото, — сказав він.

— Воно не дуже заховане, якщо чесно, — знизала я плечима. — Хоча я могла б зробити вигляд, що знайшла його випадково, але тоді вже точно стану шахрайкою.