Читати книгу - "Чорна акула в червоній воді"

Штерна вважали на базі одним з найудачливіших офіцерів. В сорок він одержав на погони третю зірку і ядерний ракетоносець на додачу. Улюбленець долі на службі, в особистому житті Штерн відчував себе її пасинком. Повне обличчя з широкими, східного типу вилицями і коротким носом робило його сірим і непомітним у натовпі. Знайомство з красунею Милою Дзвінковою Штерн сприйняв, як черговий дарунок долі.

Він познайомився з нею в Ялті в ресторані «Таврида», де обмивав з друзями зірку «кап 2». Вона сиділа за сусіднім столиком і дивилася йому в очі. Чорна майка на тоненьких бретельках чудово відтіняла коротке світле волосся і щільно облягала пишні груди. Коротка спідниця ледь прикривала довгі засмаглі ноги. Вона здалася йому тоді надзвичайно звабливою, а склянка коньяку «Наполеон» допомогла побороти відчуття ніяковості. Штерн запросив її на танець, і вони танцювали в півмороці під модну в ті часи пісню Пугачової «Мільйон червоних троянд».

— Такий молодий, а вже «кап-два», — сказала Милка, довірливо притискуючись до його грудей.

Штерн був у захопленні. Це був перший комплімент, що він почув від жінки. Обіймав її за талію, відчував запах волосся і поряд — дивне тіло. Милка сама запропонувала поїхати до нього додому і, вражена інтер’єром (Штерн, обділений увагою жінок, в нечасті приїзди додому вкладав гроші в японську електроніку і імпортні меблі), лягла з ним у ліжко.

Милка хотіла і могла себе подати, як треба, і Штерн просто сп’янів від блаженства. Сп’яніння продовжувалося всю відпустку. А через місяць Милка Дзвінкова стала дружиною капітана другого рангу Штерна — Людмилою Штерн.

Штерна чекало жорстоке розчарування. Сімейної ідилії не вийшло. Дружина і слухати не хотіла про дітей, а його офіцерське утримання розтринькувала раніше, ніж він встигав повернутися з чергового походу. В ліжку вона виробляла з ним таке, що він не сумнівався в її великій практиці під час його відсутності.

Та, незважаючи на все, Штерн залишався рабом своєї дружини. Ось і тепер не зміг їй відмовити. І згодився вивезти цього хлюста, цього бандита, якого шукає вся міліція країни. Заради неї він ризикує всим — погонами і волею. І Кощій, цей довгов’язий хлюст, який приповз до Милки місяць тому, спливаючи кров’ю, був для неї всим. Він міг би зараз гукнути патруля і побачити, як скрутять цього злочинця в мундирі мічмана. В мундирі, якого довелося добувати йому — «кап 1» Штерну, командиру бойового ракетоносця, здатного вмить перетворити на руїни Нью-Йорк. Штерн сплюнув і подумки вилаявся.

Катер причалив біля пірсу. Поряд колихалися підводні човни — неоковирні і безвинні, схожі на відкорковані, оправлені в гуму бляшанки. На рейді стояв міноносець і від нього до берега мчав катер.

Штерн зіскочив з пірсу на борт. Гаркнув на вахтового: «Хлів на палубі, матір твою!»

Першорічник-вахтовий, витягнувшись по струнці, витріщеними від переляку очима їв люту фізіономію «кап 1». І довго не міг опам’ятатися. Навряд чи він був здатний помітити навіть танк, якби той проїхав слідом за «кап 1», а тим більше, незнайомого мічмана, що пройшов поруч.

Вони спустилися в рубку, пройшли повз офіцерські каюти. Штерн відімкнув двері в найдальшому кінці коридору:

— Посидите тут до вечора. Увечері ми будемо виходити в море.

Кощій ступив у тишу каюти. Двері за ним зачинилися.

Підводні човни звичайно виходять з бази вночі, коли не діє більшість супутників НАТО, що фотографують у видимому діапазоні. Деякий час ще видно топові вогні кораблів, а потім все провалюється в морок.

Штерн стояв на містку.

Коли все поринуло в темряву, він раптом відчув себе єдиним і повновладним господарем цього механічного броньованого світу. І вирішив, що сам винесе вирок злочинцю — коханцю своєї дружини. В глибині душі він уже давно вирішив, що буде так. Ще коли з Милкою тягнув його через поріг і побачив її очі — повні жаху і сліз. Але лише тепер, коли її не було поряд, зміг зізнатися собі в цьому.

Він висадить його у відкритому океані. Багато разів висаджував людей з КДБ в найрізноманітніших місцях, і команда звикла нічим не цікавитися. «Там, внизу, — думав Штерн, — людина не знає, що їй залишилося жити трохи більше трьох місяців». Від цих думок йому стало трохи не по собі. Але він швидко погамував це почуття, і на його губах заграла зловісна посмішка. Справа по борту з’явилася яскраво-зелена зірка. Вона спалахувала і гасла через рівні проміжки часу. То світив маяк на мисі Ай-Тодор. Від мису було півгодини їзди до Милчиної квартири.

— Прямо по курсу — транспорт, дивися в обидва, — кинув Штерн вахтовому і спустився в рубку.

Ракетоносець відходив у море і кожен поворот гвинта наближав його до загибелі.