BooksUkraine.com » Детективи » Одного разу на Різдво 📚 - Українською

Читати книгу - "Одного разу на Різдво"

186
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Одного разу на Різдво" автора Джозі Сілвер. Жанр книги: Детективи / Любовні романи. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 48 49 50 ... 92
Перейти на сторінку:
Лорі, запрошуючи якогось незнайомця. Вона помічає мене та злегка здіймає руку на знак привітання. Тягну час, поки її гість не зайде всередину, тоді заскакую, намагаючись усміхатися.

— Лу.

— Джеку. Тобі це вдалося.

Вона героїчно намагається не дивитися на годинник, а я марно намагаюся не дивитися на морську зірку, що вмостилася між її ключицями. Лорі прикриває кулон пальцями, ніби боїться, що я знову можу піддатися нападу люті та зірвати зірку з її шиї.

— Маєш гарний вигляд, — кажу їй.

Вона кидає погляд на свою сукню, ніби вперше її бачить. Цей стиль для неї незвичний — чорна, вінтажна, із синьою каймою та подолом, що теліпається навколо колін. Я ніби знову повертаюся до Барнс Коммон, до пива, сонячного сяйва, до чортового колеса.

— Дякую, — відповідає вона з непевною схвильованою усмішкою й торкається цілунком моєї щоки. — Проходь. Сара в кухні, — вона веде мене крізь облицьований кахлями передпокій до їхніх дверей. — Приготувала ромовий пунш.

— Вона дала забагато рому?

Лорі сміється — через плече — і мене це вражає. Уперше за довгий час вона щиро сміється над моїми словами.

— Звісно, так вона й зробила.

Ми минаємо купки людей, яких я здебільшого не впізнаю, кількох знаю, зокрема пихатого Оскарова брата, ім’я якого в мене з голови вилетіло, та його жінку, яка, здається, на сніданок висмоктує по цілому лимону, як і на обід та вечерю. Ми із Сарою зустрічалися з ними на День дарунків[22] у пабі, неподалік звідси. Точніше, Оскар винайняв кімнату для різдвяних посиденьок, бо навіщо ж тусуватися з усілякою наволоччю в барі, коли можна зіпсувати настрій, зігнавши надто мало людей до надто великої кімнати?

Оскарів брат плескає мене по руці, коли я йду повз нього.

— Радий бачити тебе при доброму здоров’ї, друже, — каже він.

Маю визнати, я пригадую, що він не завжди такий похмурий. Не можу сказати того ж про його дружину. У неї вигляд, ніби її тоненька, мов олівець, усмішка робить їй боляче, вона так звужує очі, ніби хоче, щоб я щонайшвидше пішов геть. Чудово. Усе одно не збирався з нею говорити. Я нічого не знаю про кіно й про те, як ідеально почистити перепелине яйце.

— Джеку, сюди.

Сара. Моя рятівниця. Можливо, тут, коли ми у великій компанії, вона буде до мене привітнішою. Лорі кладе руку на моє плече та просить її вибачити, а я прямую до відносної безпеки кухні. Сара, як завжди, має приголомшливий вигляд, цю сукню я ще не бачив — така тісна, жовта, відтіняє її волосся. Сара дістає для мене пиво з холодильника.

— Що там з музикою? — повертаю голову, щоб почути.

Це все що завгодно, але не той плейлист, який я так ретельно складав.

— Один із Оскарових друзів заволодів моїм телефоном, — вона кривиться. І тут до нас завалює один із двійників Оскара. — Оцей.

— Твій приятель знов тобі пише, — каже той, простягаючи їй телефон.

Приятель? Я перехоплюю телефон.

— Твоє здоров’я, друже. Я розберуся з музикою з цієї штуки.

Двійник Оскара блимає очима на Сару, вона забирає його порожній келих і наливає в нього пунш.

— Тепер він головний, — каже вона, усміхається та виймає з мене отруйний шип, киваючи на мене.

Я тисну йому руку, бо вона зависає в повітрі між нами, але за його спиною Сара дивиться на мене сповненими паніки очима.

— Приятель? — кажу тихо, передаючи їй телефон, коли ми лишаємось удвох. Повідомлення освітлює екран. Це від Люка.

— Він просто хоче тобі переказати, що був би радий побачити тебе сьогодні увечері.

Вона зустрічається зі мною поглядом, відкриває рот, щоб відповісти, але саме в цю мить Лорі плескає в долоні та скликає всіх докупи. Очевидно, побачили, що Оскар виходить із таксі.

— Нам треба… — Сара з вибаченням дивиться на кухонні двері.

Хтось простягає руку за одвірок, вимикає світло, кухня поринає в темряву, Сара вислизає з кімнати. Я лишаюся там, де стояв, перетравлюючи те, що зараз відбулося.

Лорі

— Сюрприз!

Ми всі аплодуємо й махаємо Оскару, який заходить у двері та вмикає світло. Вираз обличчя в нього змінюється від зосередженого до шокованого та недовірливого, коли він оглядається на несподіване зібрання всіх цих людей у себе вдома. Усі намагаються протиснутися до нього, побажати многая літа, а я відступаю назад та з усмішкою дивлюся, як він починає обіймати своїх друзів і посилати їхнім подружкам повітряні цілунки. У наші дні зберегти в таємниці вечірку-сюрприз — справа нелегка, бо з телефонами та е-мейлами тебе можуть вистежити коли завгодно. Він мав цілковите право поцікавитися в мене, чим це я переймаюся кілька останніх тижнів, бо я постійно підривалася та стрибала до телефона, хапала його, щойно лунав сигнал повідомлення. Я вдячна йому за цю довіру, бо він мене не розпитував, і тішуся сьогодні, бо завдяки цьому влаштувала сюрприз. Він надзвичайно добрий до мене, завжди щедрий і дбайливий. Я не можу віддячити йому дорогими дарунками, але сподіваюся, що ідея зібрати докупи дорогих йому людей, щоб гідно розпочати вікенд його дня народження, хоча б частково покаже йому, як я його ціную.

— Твоїх рук справа? — сміється він, коли нарешті вибирається з веселого натовпу.

— Може бути, — я всміхаюся й стаю навшпиньки, щоб його поцілувати. — Ми тебе здивували?

Він киває, роздивляючись нашу заповнену людьми вітальню.

— Безперечно.

— Пуншу? — питає Сара, яка з’явилася поруч із двома наповненими по вінця чашками. Оскар цілує її в щічку та звільняє від однієї чашки.

— Сподіваюся, це ти робила? — питає він, принюхуючись.

— Для тебе, спеціальний подарунок.

Вона жестом показує йому, що треба випити, і він, такий молодець, перехиляє чашку, широко розкриває очі та киває.

— Воно, е-е-е, таке, надзвичайно пуншеве, — задоволено відказує він. Я відсьорбую зі своєї та гадаю, як нашим гостям вдасться встояти на ногах, коли вони вип’ють більше, ніж по дві таких чашки кожен.

— Треба мені піти та здихатися цього всього, бо відчуття таке, ніби я серед вас мов пихатий нікчема, — каже він, показуючи на свій діловий костюм.

Я повисаю в нього на руці. Як я не подумала, що Оскарові треба буде перевдягнутися. Він побачить картину, щойно увійде до спальні.

— Піду з тобою, — я схвильовано переглядаюсь із Сарою.

1 ... 48 49 50 ... 92
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Одного разу на Різдво», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Одного разу на Різдво"