Читати книгу - "Смарагдова книга, Керстін Гір"

Але я не могла пояснити це Ґідеонові, бо ми вже перемістилися з четвірки у велике коло. Тож мені довелося зосередитися на тому, аби рухатися праворуч по цьому колу.　

Хтозна, в чому там була річ, але якоїсь миті я збагнула, що мені справді подобається процес. Полум’я свічок дивовижно мерехтіло на вечірньому вбранні, музика вже не здавалася нудною і застарілою. Де там — вона якнайкраще пасувала до загальної атмосфери. Довкола безтурботно сміялися гості. Перуки теж не виглядали дурнувато, я почувалася легко і вільно.　

Танок нарешті розпався, і я покружляла до Ґідеона, ніби все життя тільки те й робила, що кружляла на балах. Він глянув мені у вічі так, наче ми в цій залі зосталися самі.　

Із таким дивним, піднесеним настроєм я не могла нічого, крім як випромінювати його в широкій посмішці, геть забувши про застереження Джордано — «у вісімнадцятому столітті зуби не вишкіряють». Скидалося на те, що моя посмішка геть зіпсувала кров Ґідеону. Він узяв мою простягнуту руку та, замість легкого торкання пальцями моєї долоні, міцно її вхопив.　

— Ґвен, відтепер я ніколи нікому не дозволю себе…　

Я так і не дізналася, що він там нікому не дозволить, бо цієї миті його руку перехопила леді Лавінія, а мою вона вклала в долоню свого партнера. Та ще й, сміючись, докинула:　

— Ми ненадовго поміняємося. Ви ж не заперечуєте?　

Особисто я заперечувала, та й Ґідеон щось забарився. Але відтак уклонився леді Лавінії, а мене залишив напризволяще, мов покірну молодшу сестричку (якою я, власне, й була). Моє натхнення як корова язиком злизала.　

— Я ще звіддаля захоплювався вами, — промовив мій новий кавалер, коли я випросталася з глибокого реверансу і подала йому руку. Мені закортіло зараз же вихопити її, бо його пальці були вологими й липкими. — Мій друг, містер Мерчант, уже мав щастя познайомитися з вами на суаре в леді Бромптон, і він хотів познайомити нас. Одначе зараз я можу зробити це й сам. Я — лорд Фліт. Той самий лорд Фліт.　

Я чемно усміхнулась. Ага, он воно що! Друг цицькома-цальника містера Мерчанта. Ми й далі танцювали одне проти одного, і я страшенно сподівалася, що той самий лорд Фліт скористається нагодою і витре вогку руку об штани. Я безпорадно озирнулася, шукаючи очима Ґідеона. Але він, здавалося, цілком захопився спілкуванням з леді Лавінією. Кавалер із сусідньої пари теж витріщався на неї, себто на її декольте, без жодного жалю залишивши свою даму поза увагою. Та й наступний за ним… О леле! Та це ж Джеймс! Мій Джеймс! Нарешті я його знайшла! Він танцював із дівчиною в сливовій сукні й так життєрадісно сяяв, наскільки можливо сяяти, коли в тебе на голові біла перука, а обличчя вкрите білою пудрою.　

Замість простягання руки лорду Фліту, я крутнулася повз леді Лавінію та Ґідеона в бік Джеймса.　

— Перепрошую, чи не могли ви б зрушити трішки вперед, — сказала я якнайчемніше, попри спротив оточення. Я ще кілька разів крутнулася — і вже стояла перед Джеймсом.　

— Даруйте, посуньтеся, будьте ласкаві.　

Дівчину в сливовій сукні я лагідно штовхнула прямо в руки джентльмена навпроти. Потім я простягнула отетерілому Джеймсу руку й, затамувавши подих, спробувала впіймати музичний ритм. Озирнувшись, я побачила, що іншим теж довелося перелаштуватись, але вже скоро вони любісінько танцювали, наче ніде нічого. На Ґідеона я вирішила про всяк випадок не дивитись — натомість витріщилася на Джеймса. Я ніяк не могла повірити, що тримаю його за руку і ця рука така тепла та жива!　

— Ви сполошили цілий ряд, — докорив мені Джеймс і суворо оглянув мене з голови до ніг. — До того ж ви недозволенно грубо відштовхнули від мене міс Амелію.　

Авжеж, це таки був він! Той самий зарозумілий тон, що й завжди.　

— Прошу вибачення, Джеймсе, але я конче мушу тобі… я повинна повідомити дещо надзвичайно важливе.　

— Наскільки я пригадую, нас поки що не познайомили, — гордо піднісши голову, сказав Джеймс. А я при цьому витончено переступила з однієї ноги на іншу.　

— Я Пенелопа Ґрей із… із села. Хоча це пусте. У мене є дуже цінна для вас звістка, тому ви маєте терміново зі мною зустрітися. Якщо вам дороге ваше життя, — докинула я задля вагомості.　

— Що ви собі дозволяєте? — ошелешено дивився на мене Джеймс. — Мені байдуже, з міста ви чи з села, але ваша поведінка ні до ладу ні до прикладу.　

— Так, — краєм ока я вловила у танку нову метушню. Цього разу в ряду кавалерів. Щось кольору морської хвилі наближалося до мене танцювальними кроками. — Послухайте мене, це дуже важливо. Ідеться про жит… про… про вашого коня, про Гектора, теє… сірого. Ви обов’язково маєте зі мною зустрітися завтра об одинадцятій у Гайд-парку. Біля мосту через озеро.　

Я тільки сподівалася, що й озеро, і міст вже існували у вісімнадцятому столітті.　

— Я маю зустрітися з вами? У Гайд-парку? І це через Гектора? — брови Джеймса здивовано підстрибнули аж до маківки.　

Я кивнула.　

— Щиро перепрошую, — Ґідеон легенько вклонився і ніжно відсунув Джеймса вбік. — Тут закралася якась помилка.　

— Мабуть, так і є! — похитавши головою, Джеймс знову повернувся до своєї сливової панночки.　

Ґідеон тим часом схопив мене за руку, доволі грубувато перемістивши в наступне танцювальне коло.　

— Ти з дуба впала, чи що? Що це ти встругнула?　

— Зустріла старого друга.　

Я обернулася до Джеймса. Цікаво, чи сприйняв він серйозно мої слова? Напевне, ні, бо Джеймс і далі хитав головою.　

— Так і скажи, що хочеш будь-що виділитися! — процідив Ґідеон. — Чому якісь нещасні три години ти не можеш просто робити те, що тобі кажуть?　

— Що за дурне питання? Звичайно ж, тому що я жінка, і розум — не моя сильна риса. Крім того, ти перший збив увесь ряд, аби потанцювати з Леді-Вим’я-Майже-Назовні.　

— Але ж це тільки тому, що вона проси… Ой, та припини вже.　

— Сам припини!　

Ми метали очима блискавки одне в одного, аж тут забринів останній акорд скрипки. Нарешті! Це був чи не найдовший менует у світі! Я полегшено присіла в реверансі й обернулася, щоб піти, перш ніж Ґідеон устиг би подати мені руку (загарбати мою, якщо говорити точно). Я сердилася на себе, що розмова із Джеймсом вийшла такою недолугою, навряд чи він захоче прийти на призначену зустріч. Треба побалакати з ним