Читати книгу - "Гра в кота і мишу, Ніка Сасс"

Микита не подзвонив і наступного дня…І я йому не змогла додзвонитись, а всі повідомлення так і залишились не доставленими і без відповіді. Я нічого не розумію…Пишу Каті, вона нічого не знає, але обіцяє з’ясувати і повідомити мені. Пізніше вона написала, що на днях Микиті запропонували роботу у великій компанії з контрактом на рік з можливістю продовження, і він погодився. Та коли вона спитала в нього, чому він мені нічого не повідомив, то її брат просто завершив дзвінок. Після таких новин мій світ просто пішов у безодню. Це якийсь дурний жарт? Чому?! Що сталося? Що я зробила не так? Через що він так вчинив? Лише питання і жодної відповіді. Просто в одну мить він викреслив мене із свого життя, навіть не спромігшись пояснити чому. Як так? Мені так боляче. Я плачу. Після годин сліз, настає апатія, але лише до наступної істерики. Прокидаюсь щоранку о п’ятій, це якщо взагалі видається заснути, і виходжу на вулицю. Навіщо? Я і сама не можу пояснити. Але наче навіжена гуляю по тим місцям, де ми колись були разом, щоразу прокручуючи у голові спогади. Іноді з’являється думка, що я все собі вигадала. Мені до жаху погано, боляче…Після тижня страждань, в мене стався нервовий зрив. Лола відвезла мене до психотерапевта, майже насильно, бо я нічого не хотіла, мені хотілось померти…

Весь наступний місяць я живу наче в тумані. Наче це не я. Антидепресанти допомогли впоратись з істериками, але з’явилась апатія. Все роблю на автоматі, але принаймні їм і сплю. З викладачами вдалося домовитись і мені більшість предметів виставили по поточним оцінкам, а декілька іспитів перенесли на осінь. Сподіваюсь до того часу я вже прийду до більш менш нормального стану. Мама з бабусею повернулись і не впізнали мене. Кажуть, що я стала схожа на тінь. Мабуть, так і є. Я - ніхто. Тінь. Мене немає.

Я майже припинила спілкуватись з Лолою і Катею. У першої є те, чого у мене більше немає - коханий поряд, мені важко на них дивитись. Друга ж, надто сильно схожа на нього, і мені боляче. Відвідую психотерапевта - стає трохи легше, але не достатньо. Нічого не допомагає від розбитого серця. А ще почав часто снитися один і той самий страшний сон: на мене нападає чудовисько, я намагаюсь пручатися, але нічого не можу зробити, навіть ворухнутися. Я хочу кричати, але не видаю жодного звуку. Лікар каже, що це реакція на стрес. Боже, коли вже стане хоч трохи легше?! Я все чекаю, намагаюсь відпустити ситуацію, але не можу. Сама собі нагадую все, сподіваючись зненавидіти того, хто зробив так боляче. Сподіваючись, що це допоможе, що ця хвороблива жалежність мине…

***

Вітаю!

Цей розділ дався складно, адже, коли пишу, то ніби сама проживаю всі емоції героїв...Невдовзі буде пояснення цій ситуації. Чекайте.

Тихого і спокійного вечора. Бережіть себе!