Читати книгу - "Синi етюди"

- I ви тут?

- I я тут,- i ще всмiхнулась.

З лiсу кричала спiвачка: "Дружок! Дружок!" Але пудель, мабуть, остаточно рiшив не покидати Сайгора i, залишивши компанiю, знову виходив на рiжу.

Баришня з редвидату - не Тоня - мовчала. Тодi, червонiючи, спитав Сайгор:

- Прошу пробачення… я не знаю, як…

- Татьяна,- пiдхопила баришня й теж почервонiла.

Баришню Татьяну Сайгор - згадує - десь бачив, i, звичайно, вiн саме її, мабуть, не бачив, а бачив їх у своїй установi, в iнших установах - сотнi. Машинiстки, ремiнгтонiстки, стенографiстки, журналiстки,- iстки, сiрi - може, красивi, може, поганi, просто манекени, просто автомати, на яких можна прикрикнути, коли треба, бо це ж вони, радянськi баришнi, якi бояться скорочення штату бiльш, як гармат, революцiї, вибухiв, Махна, бандитiв. I тут же згадав якусь сiру стенографiстку, котра згоджувалася працювати пiдряд сiмдесят двi години, лиш би їй довелося записати промову тов. Ра-ковського.

Вiдчув себе нiяково, бо стрiв баришню в iнших умовах, про якi, здається, забув, може, не знав, не чув. Якось дивно було, наче попав у полон, у ворожий табiр.

Баришня Татьяна мовчала. Потiм iще всмiхнулась i йшла поруч iз Сайгором по зеленому океанi.

На вiллi на пiвнiч жагучо виводив хтось у гущавину жагучий мотив якоїсь примiтивної забутої пiснi. За лiсом у степу ревiв автомобiль. Раз у раз пiдлiтали бiлi крила будiвель. Зрiдка по дорозi виступали лапастi дуби й розкидали буйне шатро. Тодi хотiлося зiрвати дубовий листок, положити його на чоло i вбирати п'яний мiцний дубовий запах.

Знову розбiгались дорiжки, i ступила по них, як тиха луна дзвону, пляма блiдо-голубого неба й теж - оксамитною лапкою повз вiлли далi, щоб у млостi поринути десь. Зiрвалася птиця й дико, побiдно закричала над лiсом. Тодi ж закричала друга птиця - кволо й тоскно. Тодi ж полетiли на дорiжку бiлi й сiрi пелюстки: то хижак рвав тiло своєї жертви. Потiм iще крик - дикий i побiдний.

- Хороша погода.

- Погода гарна.

I подивився на баришню. Вона говорила про погоду. Мабуть, серйозно тягнула цю одвiчну нудну тему. Сайгор спробував був перевести говiрку на iнше, але зрозумiв так: Татьяна воiстину недалека дiвчина, типiчна мiщаночка з обмеженим свiтоглядом.

I все-таки вiн мав себе з нею нiяково. I не вiдсутнiсть теми робила нiяковiсть - було щось iнше, чого вiн нiколи не вiдчував там, в установi, на мiтингах, на засiданнях, на лекцiях. I зараз порiвняв це з тим, що було колись у юнацтвi, коли батько сказав у перший раз "закуримо", i вiн хотiв закурити, i боявся закурити, i боявся загубити батькову повагу. Це були почуття: i злочинця, i юнака, i ними вiдчував себе.

- Закуримо?

Сайгор здригнув.

- Закуримо,- i вийняв портсигара. Татьяна, очевидно, хотiла, щоб Сайгор взяв її пiд руку. Очевидно.

Виходили на узлiсся. Пудель сiв на траву й лизав лапу.

III

Зiйшлися випадково: тип, звичайно, ранiш не знав мадмуазель Арйон, студент тiльки сьогоднi познайомився з Тонею - з баришнею з редвидату - а Сайгорiв знайомий був тiльки один: Григорiй, кур'єр з його установи, який, як вiдомо, пiшов на полювання. I тому спершу, коли зiбрались, вiдчувалась натягнутiсть.

Але, як завше буває на вiллах, природа взяла своє, тим бiльш що прибуло ще декiлька студентiв-органiзаторiв вечора "на користь". Правда, цi студенти держались окремо. Все ж вiллою повис гомiн.

Лiтнiй театр студенти зайняли звечора з усiм ужитком: сцену, будку з розбитим роялем, поламанi стiльцi. Студенти ремонтували кiн, утрамбували грунт залу з голубою покрiвлею - небом. Поставили бiля входу стiл на трьох нiжках (без четвертої) i посадили колегу продавати квитки.

Зiбралися з будiвель, з лiсу, вiд купальнi хлоп'ята, заглядали в щiлини, дивилися на мадмуазель Арйон, на довгоногого-довговолосого типа й подавали пiкантнi реплiки.

Зрiдка проходили гранд-дами з усiєю фамiлiєю й заглядали в театр, iронiчно посмiхаючись. Все-таки пiдходили до афiшi й "неглiже" розглядали її.

- Ах! Мадмуазель Арйон теж тут? Обов'язково прийдемо. Касир пропонував купити квитки, гранд-дами ухилялись: купимо, мовляв, купимо, почекайте.

- Мадам! Це на користь студентiв. Будь ласка, квиток. Тодi говорила гранд-дама:

- Ах, Боже мiй, знову на користь!.. Мар'я Петрiвно! Ви не можете уявити, як обридла ця "на користь".

- Так… Так… i на голодних, i на голодаючих, i на дiтей, i на iнвалiдiв, i на чахоточних. Прямо ужасть!

- А ви, господин студент, маєте мандат? - пiдпливла до столика третя й змахнула з чола батистовою хусткою сало.- А то, знаєте, разнiї бувають…

Студент вийняв мандата. Тодi спитала друга:

- Мар'я Петрiвно!.. Ваш Коля ще не приїхав з ком'ячейки? А мiй, знаєте, Iван Дем'янович учора обкушався яблуков i таке, знаєте, засоренiє желудка…

- Ужасть! - зiдхнула Мар'я Петрiвна й порадила: - Вiзьмiть же, душенька, вiд доктора записку. Що ж поробиш - комунiческая дисциплiна. Порядок.

Гранд-дама кивнула головою й докiрливо дивилася на студента. Потiм обидва виводки плавко почали вiддалятись.

Вiддалялось i сонце: все нижче й нижче сiдало за вiллою. Криве промiння стояло в задумi, потiм гладило оксамитом мигдальний колiр лiсу. Запахло вечiрнiм цвiтом - таким незносно млосним, мов фаркнули десь кропив'янi пожежi. Летiли на ночiвлю птахи. Десь прокричав одуд свою одноманiтну пiсню. Проходили до купальнi з рушниками - одиночки, маси, фамiлiї. За ставком на луках iржав кiнь.

Тихо, крадькома ступав надзвичайний голубиний вечiр.

Треба було починати музикально-вокально-танцювальний каламбур (так усi учасники казали, тому що вечiр був iмпровiзований, тому що не з'їхались усi учасники й не приїхав гармонiст).

Зiйшлись усi - вiд купальнi, з вiлл, з лiсу. Але авдиторiї не було, i навiть на десять-дванадцять квиткiв, якi продали на вiллах удень, нiхто не приходив. Органiзатори хвилювались, тому що були учасники з гонором, для яких треба було дiстати авдиторiю.

Але порожньо виглядали дорiжки, i тiльки хлоп'ята осiли дерева навкруги лiтнього театру й заглядали на сцену, знову подаючи пiкантнi реплiки.

Сайгор давно вже прийшов iз лiсу й ходив тепер iз будки вiд розбитого рояля до сцени, на повiтря. Звичайно, бiльш за всiх хвилювалися студенти, що утрамбовували iмпровiзований зал, i бiльш за всiх - мадмуазель Арйон, яка бачила в цiм якийсь скандал.

Все-таки розклали вогнище бiля театру пiд деревами i зварили один кулiш i варили ще