Читати книгу - "Вибір, Едіт Єва Егер"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Того дня я усвідомила, як багато спільного можуть мати дві на перший погляд різні мої пацієнтки — і між собою, і з усіма людьми по всьому світу. Обидві жінки намагалися подолати ситуацію, яка була поза їхнім впливом та не відповідала їхнім очікуванням. Обидві страждали та тужили, бо сталося те, чого вони не бажали та не очікували. Вони обидві хотіли натягнути те, що відбувається, на те, що мало б відбуватися за їхнім планом. Біль обох жінок був справжній. Кожна з них переживала людську драму — як переживаємо її ми всі, опинившись у ситуації, якої не очікували та з якою не готові впоратися. Обидві заслуговували на моє співчуття. Обидві, як і будь-хто з нас, мали вибір, як поставитися до ситуації та як діяти, аби зрушити з позиції жертви в напрямку зцілення, навіть коли обставини їхнього життя лишаються незмінними. Зцілені не мають часу запитувати «Чому я?». Єдине питання, яке важить для тих, хто пережив лихо й вцілів, це «То що далі?».
Неважливо, чи ви зараз на світанку життя, в зеніті чи на схилі літ, неважливо, чи ви глибоко занурились у страждання, чи щойно стикнулися з проблемою, неважливо, чи ви вперше закохалися, чи втратили партнера після довгих років разом, неважливо, чи ви оговтуєтеся від подій, що перевернули ваш світ, чи намагаєтеся додати в своє нудне життя хоч трохи пригод — я з радістю допоможу вам дізнатися, як втекти з концентраційного табору вашого мозку та стати людиною, якою ви волієте бути. Я хотіла б допомогти вам звільнитися від минулого, від невдач та сліз, від гніву та помилок, від жалю та непереборного суму, а замість цього обрати свободу насолоджуватися повним радісним життям. Нам несила обирати життя, вільне від болю. Але ми можемо обрати свободу, звільнення від минулого, незалежно від того, що випало нам на долю, та прийняття можливого. Запрошую вас обрати свободу.
Ця книга, як і хала, яку мама зазвичай готувала у вечір п’ятниці, плететься з трьох пасм: історії мого виживання, історії мого самозцілення та історій дивовижних людей, яких мені пощастило спрямовувати до звільнення. Я перенесла сюди весь свій досвід таким, яким його пам’ятаю. Історії моїх пацієнтів ретельно відображають суть їхніх переживань, але я змінила всі імена та розпізнавальні деталі, а в деяких випадках створила збірний образ кількох пацієнтів зі схожими проблемами. Це результат історій вибору, великого чи маленького, який може спрямувати нас від травми до тріумфу, з пітьми до світла, з ув’язнення до свободи.
1 Напруження та ступор через кататонічний синдром, що спостерігається при різноманітних психічних розладах. — Тут і далі прим. перекладачки.
2 Йдеться про героя відомої американської гумористичної пісні «Дурень янкі» («Yankee Doodle Dandy»).
Розділ 1
Чотири запитання
Якби я могла скоротити все своє життя до одного моменту, до єдиної статичної картини, то вона була б така: три жінки в темних вовняних пальтах, рука до руки, на витоптаному подвір’ї. Вони виснажені. На їхніх черевиках пил. Вони стоять у довгій черзі.
Ці три жінки — моя мама, моя сестра Маґда та я. Це останній момент, коли ми разом. Але ми не знаємо про це. Ми відкидаємо навіть думки про це. А може, ми надто втомлені, аби міркувати про те, що чекає на нас попереду. Це мить розділення — матері та дітей, життя попереднього та того, на яке воно перетвориться. Лише згодом, оглядаючись на цю мить, можна усвідомити її значення.
Я бачу нас трьох попереду, наче я наступна в черзі. Чому пам’ять показує мені мамину спину, а не обличчя? Її довге волосся, хитромудро сплетене та зав’язане на голові. Хвилі Маґдиного каштанового волосся торкаються її плечей. Моє темне волосся сховане під шарфом. Моя мама стоїть посередині, ми з Маґдою хилимося до неї з боків. Я не можу зрозуміти, чи то ми допомагаємо мамі стояти, чи навпаки, це вона, наче стовп, тримає мене та Маґду.
Цієї миті я переступаю поріг, за яким на мене чекають найбільші втрати мого життя. Упродовж семи десятиліть я знову і знову поверталася до цієї картини з нами трьома. Я вивчала її так уважно, ніби намагалася знайти там щось непомічене, але важливе. Ніби я можу повернути собі життя, яким я жила до втрат. Ніби така можливість існує.
Я поверталася, аби хоч трохи затриматися в тому часі, коли ми втрьох, тримаємося за руки, належимо одна одній. Я бачу наші похилені плечі. Пилом припали подоли наших пальт. Моя мама. Моя сестра. Я.
* * *
Моє дитинство постає у пам’яті уривками, стислими моментами, випадковими зустрічами, які вкупі складають альбом мого життя. Це те, що лишилося нам, аби ми були здатні зрозуміти, через що ми пройшли, та розповісти собі, хто ми є.
Найзаповітніший спогад про мою матір сповнений журби та смутку навіть до моменту нашої розлуки, та я ціную його понад усе. Ми вдвох на кухні, вона загортає залишок струдля. Я бачила, як вона робила його з тіста, відрізала шматки та розкачувала їх, наче вкривала стіл важкою скатертиною.
— Почитай мені, — каже вона, і я приношу пошарпаний примірник «Віднесених вітром» зі столика біля її ліжка. Ми вже прочитали його раз від початку до кінця. Тож тепер знову почали з початку. Я зупиняюся на таємничому написі англійською на титульній сторінці перекладеної книги. Він написаний чоловічою рукою, але не батьковою. Мати розповідає мені, що отримала цю книгу на подарунок від чоловіка, з яким була знайома за часів роботи у Міністерстві закордонних справ, ще до того, як зустріла тата. Ми сидимо на обідніх стільцях поруч із пічкою. Незважаючи на той факт, що мені лише дев’ять, я вільно читаю цей дорослий роман. Вона не вперше каже мені: «Добре, що маєш мізки, бо з вродою тобі не надто пощастило», — переплітає комплімент із критикою. Вона може бути суворою зі мною. Та цього разу я насолоджуюся. Я не мушу ні з ким її ділити, поки ми читаємо вдвох. Я поринаю у слова, в історію,
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вибір, Едіт Єва Егер», після закриття браузера.