Читати книгу - "Чи так страшен вовк, коли є дракон?, Мирослава Русава"

Схожих випадків з Каланом, за велінням богині, трапилося трохи чимало аж 5 штук, а кожну з подібних легенд люди згадують вечорами напередодні свята Богині.

Це свято заповідала людям вона сама, розтягнувши його на 6 днів. Евридана виділила кожному дню свої цілі та традиції, про які ти і дізнаєшся цього року. Ну, а квіти богиня створила як нагадування людям про це свято.

– А чому свята розтягують на 6 днів?

– Тому що кожен день символізує одну з головних цінностей для людини. Перший день святкується у тісному колі сім'ї. Згадуються всі найзначніші у житті членів сім'ї події. Другий день люди дарують своїм половинкам подарунки. Нерідко хлопці у це свято роблять пропозиції своїм обраницям.

Третій день – це день, коли всі намагаються зізнатися у своїх провинах, помиритись з тими, з ким посварилися. Четвертий день люди відводять один одному на знак пошани різні рукотворні подарунки чи частування. Ну, а п'ятий день люди святкують у великих колах друзів, дарують амулети дружби… І кожному дістається своя прикраса. Дарувальник робить його спеціально для певної людини. Не буває навіть від однієї людини для близнюків однакових амулетів.

– А шостий день? – з нетерпінням запитала я.

– Шостий день це і є свято богині, коли люди приносять подяки їй за все, те, що вона для них робить, – пояснив містер Дрейк.

– Як же це цікаво! – вигукнула я.

– Ну, а щодо квітів так сьогодні ввечері чи ще вчора дівчата їх збирають для прикрас будинків, ікон та статуй Евридани. А знімають ці прикраси за 3 дні після вечора богині. Вважається, що якщо рослина зав'яне раніше, значить, будівля в якій знаходяться прикрашена річ, або можливо та, хто їх збирала, проклята і має звернутися до богині за допомогою – і знову взявши в руки папери, встав з-за столу – вибач Аланушка, але мені час йти...

– Нічого... А можна я до вас після свят прийду?

– Ну... До міста я повернуся тільки через 2 тижні. Коли буду вдома, звісно приходь.

– Обов'язково прийду! – пообіцяла я.

Злетівши вниз сходами, знову потрапила в той самий хол, а з нього вже вискочила на вулицю.

Так, вальсуючою ходою я і дійшла до будинку за якихось десять хвилин з урахуванням витрати часу на купівлю обіцяних мами булочок. А коли зайшла в наш магазинчик мама мене спантеличила:

– Аланушка, підеш зі мною до струмків?

Чесно кажучи я не очікувала, що ми сьогодні кудись підемо. Але згадавши розповідь містера Дрейка, одразу все зрозуміла.

– Звісно, ​​піду!

– Тоді, сходи, будь ласка, за кошиком…

Вже за п'ять хвилин ми вийшли з дому. Але на порозі нас гальмував окрик:

– Алана! Місіс Рона… – ми з мамою розпливлися в посмішках, почувши це унікальне звертання. Тільки Ксандр міг сказати «місіс» і при цьому звернутися на ім'я.

До нас підбіг захеканий хлопець у білій сорочці, поверх якої красувалася бардова строга жилетка, і чорних штанях. Срібне волосся було звично стягнуте в невеликий, так кажучи «вовчий», хвіст на потилиці. Ті самі незмінні високі дорожні чоботи красувалися на ногах хлопця. І лише одна нова деталь з'явилася в образі Ксандра – меч, у шкіряних ножнах, що висить на поясі.

«Невже кудись їхати зібрався?» – здивувалася я, побачивши зброю. А хлопець усе намагався віддихатися, впершись долонями в коліна.

– Ксандр, за тобою що, вовки гналися? – стурбовано уточнила мама.

– Ні, місіс Рона, – хитнув хлопець головою, а вирівнявшись, додав: – Гірше! Я від татуся втік...

– З чого раптом? – здивувалася я такому збігу обставин, адже щоб Ксандр втік, тим більше від батька! Я навіть не знаю, що мало статися…

– Просто ... – опустивши голову, зам'явся хлопець – Розумієте, ми сьогодні їдемо... – І, кажучи це, юнак намагався, не зустрінеться з нами очима. І це змусило мене насторожитися.

На кілька секунд запанувала тиша. Ми з мамою чекали продовження пояснень, а Ксандр... здавалося, всередині хлопця точилася боротьба, причому не на життя, а на смерть. Після видихнувши, він затараторив:

– Повернемося ми нескоро, тому я хотів віддати Алані це – і засунув мені в руки пакунок.

Розгорнути несподіваний подарунок я не встигла тому, як до нас під'їхав чоловік років 20-25 на гнідом жеребці. То був старший брат Ксандра, хоч зовсім і не схожий. На відміну від мого друга дитинства Грей був брюнетом із чорними як смоль очима. Мило виглядає їхній сімейний портрет… де малолітній Ксандр так схожий на матір, ну а Грей просто копія батька…

– Хей, ти, засранець мілкий… – не дуже чемно покликав невдоволений Грей братка.

Ні, ви не подумайте сім'я Ксандра дуже дружня. І брат у нього дуже милий і турботливий... От тільки бісити його не треба, бо є всі шанці без голов залишитися – настільки в гніві він суворий.

– Та як ти зі мною розмовляєш? – взвівся Ксандр.

– Хлопчики, ви тільки не бийтеся – усміхнулася мама, дивлячись на їхнє припирання.

Грей спочатку кинув похмурий погляд у наш бік, але потім різко змінився в обличчі:

– Аланушка! Місіс… – розплився у усмішці хлопець

– «Аланушка?» – перебив Ксандр брюнета – з якого часу ти такий милий?!

Оскалившись, Грей, не злазячи з коня, схопив брата за вухо і звернувся до нас:

– Ви ж не проти, високоповажні леді, якщо я заберу цього йолопа на перевиховання?

Прям «високоповажні» і прямий «леді»? Суворо... схоже на Ксандр і зовсім не повернеться. Сподіваюся, він мені хоч не передсмертну записку, чи щось у цьому дусі віддав.

– Як ми можемо бути проти? – усміхнулася мама

Переможно посміхнувшись, Грей підстебнув коня і не відпускаючи вуха брата поволок того проти волі.

– Нелюд, відпусти! –  верещав не своїм голосом Ксандр

– Жорстоко... – скривилася я від цього звуку, коли хлопці зникли за поворотом

– Мабуть – погодилася мама, а потім, хитро посміхнувшись, спитала: – Ну а тобі хтось більше подобається?

– В сенсі? – не зрозуміла я, здивувавшись такій різкій зміні теми.