Читати книгу - "Провалля, Євгеній Шульженко"

Макар притулився до Діани та почав розтирати руки своїми долонями. В його очах запалав вогник. Йому ідея була дуже до вподоби.

- Не поспішай робити висновки, - мовив він на вушко, - уяви собі, що скажуть наші однокурсники. Вони всі луснуть від заздрощів. Тим більше коли навчання скінчиться – ми всі потонемо в справах та роботі. Такі відчуття вже ніколи не прийдуть до нас. Треба використовувати цей момент, наш вік та можливості.

- Мені дуже сподобалась пропозиція Арса, - Міра потягнула руку до Діани, - Ді, подумай. Я дуже хочу туди потрапити, але тільки з тобою!

- Не знаю, - подруга махала головою в сторони, - це небезпечно! Якщо це так круто, то чому ще не організували екстремальні походи за гроші? Чому я перший раз чую про таємні спуски та традицію лишати фото? Чому це провалля досі огороджене парканом та охороною? – вона глянула на Арсенія, - як ти збираєшся пройти повз охорону?

- Це вже інша справа! - задоволено відгукнувся хлопець, - оскільки всі згодні, - Діана одразу незадоволено застогнала, схопившись обличчя руками, - мій знайомий влаштувався працювати в житловому комплексі «Мрія». Він сам запропонував провести мене до провалля!

- Це дуже круто! – сказав Макар, - але Ді має рацію. Чому це місце не стало популярним квестом для шукачів екстриму?

- Бо це величезна домовина для багатьох людей, що опинились там в момент катастрофи, - Арсеній підняв плечі, - ось чому. Хто з родичів померлих захоче погодитись на такі розваги? Ніхто, - махнув рукою, - але не зважаючи на це, туди ходять й досі.

- І можна спуститись на найперший поверх? – запитав Олесь, нахмурившись, - це дев’яносто метрів під землю. Я собі навіть уявити такого не можу.

- Як мені відомо, до першого поверху ніхто не доходив, - пояснив Арсеній, - повертались назад, бо не витримували.

- Супер! – кинула Діана, - а ми такі собі вирішили спробувати й витримати?

- Звідки я знаю, чому не спускались на перший поверх? – жартівливо загарчав Арсеній, - можливо, не всюди можна пройти. Я не був там, не можу сказати точно. Але дуже хочу дізнатись. То що? Всі згодні, - він поглянув на Діану благаючими очима.

Друзі відповіли погодженням, лише Діана пробубніла щось типу «Я подумаю». Для себе вирішила пошукати інформацію про цю багатоповерхівку. Розуміла, що Арсеній мав рацію. Будинок як був, так і є. Нічого неймовірного більше не відбувалось. Про привидів та монстрів звичайно й думати соромно. Дівчина завжди була впевнена в тому, що нічого потойбічного не існує. Адже, якби існувало, про це вже б точно давно знали. Моторошні казки про вампірів та інших створінь – не рахуються.

Деякий час компанія сиділа та слухала пісні. Трохи поспівали знайомі композиції та розійшлись по наметах. Потрібно відпочити, набратись сил. Ще один день активного відпочинку та довга дорога назад, до міста, університету та гуртожитку.

Весь час Арсеній запевняв в тому, що домовиться за подорож до провалля. Дійсно, вхід до багатоповерхівки був заборонений. Як інші сміливці потрапляли до локації – ніхто не знав. Але це було й не важливо. Підготуватись, взяти провізію, інвентар і мерщій до пригод.

На останок, коли друзі відійшли від багаття, хлопець кинув байдужим голосом, що візит до підземної частини будинку зараховується лише тоді, коли компанія переночує на вибраному поверсі. Сперечатись не було сил, а Діана відчувала, що спить стоячи. Вона навіть не слухала Арсенія, бо той любив теревенити без зупинок. «На добраніч!» - вимовила та чкурнула в намет.