Читати книгу - "Остання сакура , Анна Джейн"

— Якщо ви хочете допомогти, ви маєте піти, — продовжив лікар, але його погляд змінився. В ньому було щось, що Тео не зміг розгадати.

Тео не знав, що робити. Його серце рвалося від болю і розпачу, а страх починав заповнювати всі його думки. Він повільно обернувся і подивився на Лео, який сидів тихо, його очі дивилися в порожнечу.

І тоді він зрозумів: він не може залишити все так, як є. Він не може просто піти. Він повинен дізнатися, що насправді відбувається в цій лікарні, і чи є ще шанс врятувати його друга, чи ж все вже втрачене.

— Я не піду. Я буду боротися за нього, — вирішив Тео.

Лікар лише гірко посміхнувся.

— Тоді ви, ймовірно, будете змушені побачити більше, ніж вам хочеться...

Тео відчув, як холод проникає в його кістки. Серце шалено калатало, а кожне слово лікаря нагадувало про непоправне. В голові роїлися запитання, але на одне з них він вже мав відповідь — він не міг піти.

Лікар стояв перед ним, спокійний і впевнений, але в його очах була якась тінь, ніби йому самому було не зовсім комфортно в цьому місці.

— Ви не розумієте, — сказав лікар, наче виправдовуючи себе. — Те, що відбувається тут, це не просто лікування. Це новий етап еволюції, процес, який може здивувати навіть найсміливіших.

Тео дивився на нього, не відводячи погляду.

— Яка еволюція? Що ви з ними робите? — запитав він знову, вже без жодної надії на те, що зможе отримати адекватну відповідь.

Лікар взяв паузу, його погляд став важким, і він зробив крок назад.

— У нас є можливість переписати все, що здавалося неможливим. Використовувати технології, які дозволяють людям стати чимось більшим, ніж просто тілами. Але в цьому процесі є й втрата. Часто те, що залишають пацієнти після того, як ми завершимо, вже не є їхньою істинною сутністю. Вони втрачають себе, але в обмін отримують нову силу, нову реальність.

Тео важко ковтнув, намагаючись зрозуміти, чи не втрачає він розум. Це було більше, ніж просто медицина. Це була якась фантасмагорія, яка відбувалася на межі наукових та моральних норм.

— То, що ви зробили з Лео, — це те, що ви називаєте «переписуванням»? — запитав Тео, усвідомлюючи, що кожне слово набуває нового, страшного сенсу.

Лікар лише мовчки кивнув.

— Лео більше не те, ким був, — сказав лікар. — Але якщо ви хочете допомогти йому, вам доведеться пройти через це. Більш глибоко, ніж просто за межі цього кабінету. Ви повинні побачити правду, і це може коштувати вам набагато більше, ніж ви готові віддати.

Тео не знав, як реагувати. Всі почуття змішувалися у ньому: жах, рішучість, сум і навіть біль. Але він не міг просто залишити все так. Він мав врятувати Лео. І якщо це вимагало пройти через цей кошмар, то він був готовий.

— Я готовий, — сказав він, його голос звучав твердо. — Покажіть мені правду.

Лікар задумливо глянув на Тео, але ніби зітхнув, коли побачив в його очах рішучість.

— Ви не уявляєте, що це може значити. Багато хто приходив і йшов, залишаючи свою частину душі на шляху. Ви, можливо, будете змушені відмовитися від того, що вам дороге, щоб врятувати його.

Тео кивнув.

— Я знаю, що мені робити. Я йду з вами.

Лікар не відповів одразу, але після паузи він все ж рухався до дверей і жестом запрошував Тео йти за ним. Вони вийшли з кімнати і йшли коридором, який здавався нескінченним. Чим більше вони рухалися, тим більше Тео відчував, як навколишня атмосфера змінюється — темнішає, а відчуття невідомості і страху ставали все сильнішими.

— Ось тут, — сказав лікар, зупиняючись біля одних з дверей. — Це місце, де змінюють. Тут починається все.

Він відчинив двері, і Тео побачив кімнату, заповнену апаратами, моніторами і невідомими пристроями. Всі стіни були покриті спеціальними екранами, а в повітрі висів електричний запах, який змушував його відчувати себе, як у лабіринті жахів.

— Залишайся тут, — сказав лікар, вказуючи на стілець. — Ти повинен бути готовим до всього, що побачиш. Це не просто процес, це повний злам того, що ти знаєш.

Тео сів, не зводячи очей з лікаря. Все всередині нього кричало, щоб він втік, але це був єдиний шанс дізнатися, що сталося з Лео.

Лікар натиснув на кілька кнопок на панелі, і кімната почала наповнюватися світлом, що стало яскравішим, ніж будь-коли. Потім він натиснув ще кілька, і через кілька секунд на одному з екранів з’явився образ Лео. Але це вже не був його друг, це була лише частина його душі, залишена в цьому світі.

Тео відчув, як його серце замерло. Він не був готовий до цього. Але він знав, що тепер йому не можна відступати.

Тео дивився на екран, де постава Лео ставала все чіткішою, але бездушною. Він був немов привид, чиєї сутності вже не було. Лише тіло, яке колись належало його другу, тепер виявлялося порожнім, під контролем якихось невидимих сил.

Лікар, не дивлячись на Тео, тихо промовив:

— Це і є наслідки переписування. Він вже не той, ким був. Всі спогади, емоції, вони поступово стираються або змінюються. Це новий стан існування. Вони не гинуть, але й не живуть так, як раніше.

Тео відчував, як серце стиснулося від болю. Це не був його Лео. Це був лише його відгомін. І навіть якщо він зміг би побачити свого друга, поговорити з ним, що б він сказав? Чи зміг би він отримати хоч щось справжнє від того, кого вже не було?

— Як я можу повернути його? — голос Тео майже зламався. — Що я можу зробити, щоб він знову став тим, ким був?

Лікар знову повернувся до нього, важко зітхнувши.

— Іноді неможливо повернути назад. Іноді необхідно йти далі. Але якщо ти хочеш спробувати, є один спосіб. Це може бути дуже небезпечно, навіть для тебе. Не всі переживають такі зміни.

Тео відчував, як його гнів змішується з рішучістю. Йому не було важливо, скільки небезпек чекають попереду — він не міг залишити Лео таким. Він мусив зробити все можливе, навіть якщо це означало власну загибель.

— Що це за спосіб? — запитав він, намагаючись заспокоїти своє серце.