Читати книгу - "Від долі не втечеш: Фоксі, Олеся Мрійниця"

Леся повірила чоловіку. Вона пригадала, що того вечора на оглядовому майданчику кілька разів теж послизнулася і ледь не впала, тому питання було вичерпано, необхідно було щось вирішувати із блогом. Коли Герман з Лесею повернулися у бік Алекса зі Світланою, то побачили, як той фотографував дівчину у костюмі монахині. 

— Свята простота, — щойно вихопилося з уст Лесі, як колега наказав жестом мовчати. 

Світлана була у захваті від свого нового образу і з превеликим задоволенням позувала на камеру, примовляючи щось на кшталт “Електрика — наше все. Електрика, як повітря, необхідна усім живим організмам”. 

— А ви гарно спрацювалися, — по завершенню мовила Леся, потім жартома звернулася до Алекса: — Не думала я, що ти такий зрадливий, — а далі поцікавилася у Світлани: — Світлячок, ти не думала про кар’єру інстаграм-моделі чи блогера?  

— Ні! Ні! — заперечила дівчина. — Соромлюся, я ж не фотогенічна. 

— Навіть дуже фотогенічна, — переглядаючи потенційний контент, заперечив Алекс і потайки завантажив усі Світланині фото та відео у Інстаграмі, а потім з ніг до голови оглянув Германа і здивовано запитав: — Прада? Справжній? 

— Так, мабуть, — знітився той, — я звичайний вчитель історії, а не кутюр’є з високо дому моди, тому не дуже добре на цьому розуміюся. 

— За які досягнення? Невже у вчителів така висока зарплатня, — Леся здивувалася, — чи ти нам щось не до кінця розповідаєш?  

— А зобов’язаний? 

— Ні. 

— Усьому свій час. Тому на даний момент питання вичерпано, — Герман ніколи не звертав уваги на одяг, а тим більше на бренди, що були у нього у шафі. Здається, він пригадав, що купив костюм на розпродажі у Італії, коли приїздив до двоюрідної тітки погостювати і заодно вивідати деякі таємниці їхнього роду. Адже в епоху цифрового прогресу для людини, яка з головою занурена у хаос безкінечної інформації, є великим досягненням знати дерево свого роду. Проте ніхто не задумується, що ми залишимо своїм дітям і на що у такому разі ми взагалі розраховуємо. 

— Який романтичний вечір, — Алекс, як завжди, не міг без своєї іронії. — Для повного щастя нам труни не вистачає, такої новенької, щоб пахтіла свіжим деревом. 

— Від Погребиці чи Трауро? — підтримала розмову Леся. 

— Звісно ж від Погребиці, — відповів колега і гордо додав: — Ось цей реквізит, — вказав на свій костюм священника і одяг на Світлані, — у нього купував. 

— А я своє вбрання, — поправляючи вуаль, стала хизуватися Леся, — придбала на показі у Трауро.  

— Так це ж дорого як! — Алекс аж підскочив. — Важко було дочекатися акції, або ж знижки? 

— Можу собі дозволити. 

— Ви це зараз серйозно, — поцікавився Герман, — чи ведеться зйомка? — чоловіку стало не по собі від почутого і побаченого. Він шукав родинний склеп, до якого вдень його не впустили, тому вирішив прокрастися вночі, щоб переконатися у зібраній інформації і за результатами підтвердити її, або ж спростувати. Проте невідомо яким чином доля привела його до цього склепу, який двом схибленикам на брендах вдалося перетворити на хорор-божевільню. 

— Ці бренди наразі не платять за рекламу, — серйозним тоном відповів Алекс, — а безкоштовно ми не працюємо. 

— Германе, — тихесенько прошепотіла Леся, — не звертай уваги, я іноді і сама не розумію, коли він каже на правду, а коли жартує. Ти звикнеш. 

— Звикну до чого? 

— До нашого гумору, дурненький. 

Через три місяці Герман з Лесею та Алекс зі Світланкою справили подвійне весілля. Перед самим святом виявилося, що мамою Германа є Есмеральда Герасимівна — та сама жіночка, чий поросячий вереск не на жарт налякав у готелі. Вона одразу впізнала Лесю та її подруг, які були запрошені на весілля, оскільки до таких відчайдушних витівок у музеї мало хто з відвідувачів був здатний.  

— Германе, — глянула вона у щасливі синові очі, — я тобі не завада, — потім звернулася до Лесі: — Доню, дарую тобі, — і дістала зі скриньки фамільну обручку, — наш родинний оберіг. Бережи, люба моя, як зіницю ока, і житимете ви разом довго у щасті та достатку.

Кінець