Читати книгу - "Брама Абаддона, Джеймс С. А. Корі"

приємно, але не так сталося.

— Зазвичай ми не розкошуємо так у польотах, — промовив

Голден, — але намагаємося робити щось приємне одне одному

раз на тиждень під час спільної вечері.

Окджу посміхнулася:

— Пахне добре.

Вона мала з пів десятка перстеників, блузку з численними

ґудзиками, срібний медальйон і гребінець кольору слонової

кістки, яким заколювала назад кучеряве каштанове волосся.

Акустик умиро творено втупився в порожній простір, чорні

окуляри повністю затуляли верх обличчя, що видавалося

спокійним та відкритим. Моніка спостерігала за тим, як Голден

оглядає її екіпаж, нічого не кажучи, зі слабкою посмішкою на

вустах.

— Жуйте, — озвався Еймос, накладаючи в тарілки. Поки їх

передавали вздовж столу, Окджу нахилила голову й щось

пробурмотіла. Голден не одразу збагнув, що вона молиться. Він

уже багато років не бачив нікого за цим заняттям. Відколи

покинув дім. Один із його батьків, Цезар, інколи молився перед

прийомами їжі. Голден зачекав, поки вона закінчить, а вже

потім став їсти.

— Це було дуже мило, — промовила Моніка. — Дякую.

— Прошу, — відповів Голден.

— Ми вже тиждень летимо із Церери. Гадаю, ми вже всі облаш-тувалися, — продовжила вона. — То я подумала, може, вже час

запланувати якісь попередні інтерв’ю? Нам би для початку

потестувати своє спорядження.

— Можете взяти в мене, — хтиво зиркнув на неї Еймос.

Моніка відповіла йому усмішкою, настромила гриб на виделку

й, не зводячи з Еймоса погляду, поклала його в рота

й повільно- повільно жувала.

— Окей, — проказала жінка. — Можна почати з передісторії.

Балтімор?

Раптом запанувала крихка тиша. Еймос зірвався був на ноги, але Наомі поклала руку йому на плече й зупинила його. Він

розкрив рота, закрив, поглянув на свою тарілку, а його бліда

шкіра на зашийку та поголеній голові розчервонілася. Моніка

втупилася в свою тарілку, судячи з виразу обличчя, десь на межі

між зніяковілістю й роздратуванням.

— Це погана ідея, — промовив Голден.

— Капітане, я чудово розумію, що і вам, і членам вашого

екіпажу неприємні особисті питання, проте в нас є домовленість.

З усією повагою, але ви ставитеся і до мене, і до моєї команди

так, ніби ми тут небажані гості.

Їжа за столом почала холонути. До неї ніхто так і не

доторкнувся по суті.

— Розумію. Ви своєї частини домовленостей дотрималися, —

промовив Голден. — Витягнули нас із Церери. Дали нам грошей.

Ми своєї — ні. Розумію. Завтра я для початку виділю вам годину.

Так підійде?

— Звісно, — відповіла вона. — Давайте їсти.

— Балтімор, так? — запитав Кліп в Еймоса. — Дивишся

футбол?

Еймос нічого не відповів, то Кліп не став і продовжувати.

* * *

поки він чистив зуби в гальюні, Алекс удав, ніби випадково

забрів туди ж, і промовив:

— Капітане, ходи-но в рубку. Є розмова.

У рубці на нього вже чекали Еймос і Наомі. Дівчина спроквола

відкинулась у кріслі, закинувши руки за голову, а от Еймос

примостився на краю аварійного ложемента, упершись ногами

в підлогу та стиснувши руки в кулаки. Він і досі був чорний від

гніву.

— Що ж, Джиме, — проказав Алекс, — так починати геть не

добре.

— Вона щось намагалася накопати на нас, — не відриваючи

погляду від підлоги, промовив Еймос. — Чого знати була би не

повинна.

Голден розумів, що мав на увазі Еймос. Моніка згадала

Балтімор, де пройшло його дитинство, пов’язане з особливо

паскудним різновидом нелегальної проституції. Проте Голден

не міг зізнатися в тому, що знає про нього. Бо й сам був у курсі

лише тому, що колись випадково підслухав розмову про це. Він

не хотів іще більше принижувати Еймоса.

— Вона журналістка. Вони готуються до зйомок і збирають

матеріали.

— Вона не просто журналістка, — заперечила Наомі.