Читати книгу - "Таємниці розкриває санскрит, Степан Іванович Наливайко"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Зрозумілі мета й значення такого дійства — то були всенародні пожертвини річці жертовної тварини — бика, втілення родючості й снаги. А річка й собі називалася іменем цієї священної тварини — Окс, Вахш, Гіпаніс, Кубань, Бик тощо. Річка мала напоїти землю цілющою вологою, забезпечити щедрий врожай, принести людям достаток. Бо води, за первісними уявленнями, поділяються на чоловічі й жіночі. Чоловічі — це дощові й снігові, «небесні» води, а жіночі — «земні», води криниць, колодязів, джерел. Дощ, який з неба проливається на землю, це те сім'я, що запліднює землю і вона породжує все живе. Бо саме дощові чи снігові води здатні запліднити землю, поєднавшися з земними водами. Небо тому уособлює чоловіче начало, а земля — жіноче, Небо — Бик, а Земля — Корова, Небо — Батько, а Земля — Мати. Недарма вже відоме нам го — «бик», «корова» має ще значення «земля», оскільки і корова і земля — обидві матері, обидві — годувальниці. І терміни гопа, гопала, гопака, гопалака — «пастух», дослівно означають «захисник/охоронець корів, биків, худоби», а з часом прибрали значення «воїн», «правитель», «цар», досл. «захисник землі». З ними споріднений інший санскритський термін — купала «цар», «правитель», де ку- «земля», — пала «захисник», «охоронець».
Сліди таких уявлень збереглися в багатьох народів, серед них і в українського. А коли так, то вода могла уособлювати чоловіче начало й означатися словами із значенням «самець», «бик», «жеребець», «вепр», «кабан» тощо. Недарма тільки у водозборі Дніпра стільки річкових назв типу Самець, Веприк, Жеребець, Кабан та інших. Проте це, так би мовити, лише ті назви, які лежать на поверхні, зрозумілі нам. А скільки ще назв, незрозумілих до пори до часу для нас, які несуть у собі такі ж самі значення. Вони зараз не сприймаються за такі, бо їхній справжній зміст затьмарився, зітерся, побляк, а давні назви сьогодні можуть пояснюватися за першою-ліпшою асоціацією. Греки уявляли річкові божества з головами бика, в індійських джерелах, особливо в «Рігведі», небо постає як бик-плідник, жеребець або вепр. Тому й зрозуміло, чому давні й сучасні хорезмійці приносили в пожертву річці тварину, якій поклонялися і назву якої носила ріка.
Тож цілком можливо, що й на Південному Бузі, колишньому Гіпанісі, який теж містить у своїй назві компонент із значенням «бик», а також на Дніпрі — здійснювалися обряди й ритуали, подібні до здійснюваних на Амудар'ї. Це підтверджує Ібн Фадлан, коли каже, що руси своїм богам жертвували биків. Це також засвідчує і культ Влеса, «скотьєго» бога, тотожного ведійському Рудрі та індуїстському Шіві; саме ім'я Влес <139> споріднене із санскритським вріш — «бик». Саме таке ім'я — Вріш — і мав Шіва. Тобто й ім'я Влес також означає «Бик», а воно, як ніяке інше, пасує для «скотьєго» бога. Показово, що ідол Влеса стояв на березі Почайни в Києві, що знову засвідчує: Влес пов'язувався з багатством, родючістю та добробутом. А чи не найбільшим багатством для давнього слов'янина була худоба, покровителем і захисником якої був Влес і якого згодом запозичило християнство й зробило святим Власом, Власієм — покровителем худоби. Та й у назві Борисфен на означення Дніпра міститься, як на нас, цей самий компонент вріш, який у грецькій передачі прибрав форми Борис-. Тобто в такому разі й у назві Борисфен/Бористен також міститься компонент із значенням «бик». Принагідно додамо, що назву Борисфен мали не тільки річки, але й міста, наприклад, давня Ольвія, мешканців якої ще називали борисфенітами. На означення Дніпра давні джерела подають також назви Вар, Варом та Варух, де компонент Вар- може бути спорідненим із санскритським вар — «чоловік», «жених», «мужчина» (СРС, 565). Цю назву готський історик УІ століття Йордан подає як гуннську.
Отож саме з того місця на Подолі, з берега Почайни, де стояв Влес і могли починатися ритуальні дійства, пов'язані з биком, човном, водою та родючістю. Тут могла бути й переправа, перевіз на протилежний берег, бо факти свідчать, що племінний ватажок мав символічно поєднувати два береги через спеціальний ритуал, що переправа, перевіз, брід у давні часи мали магічний зміст і вважалися священними, а такі уявлення мусили мати під собою глибокий грунт. Саме звідси полянський князь Кий міг вирушати на середину Дніпра, аби принести в пожертву великій і славній ріці священного бика, тварину, ім'ям якої називалося його плем'я, ім'я якої носила його ріка і ім'ям якої називалося його божество — Влес. І з якою уособлювався він сам — племінний ватажок, жрець і полководець водночас, воїнські й князівські якості якого визначалися короткими, але ємкими характеристиками — буй-тур, яр-тур.
Таким чином, більш-менш зрозуміло, чому Геродот переклав назву Ексампай як «Священні Шляхи». Це було викликано поклонінням скіфів тварині, яка для них була священною, яка повсюдно оточувала їх у назвах річок, гір, узвиш, поселень, урочищ, племен — бикові. Священний Шлях, отже, це священна переправа, священний брід, де здійснювалися найважливіші ритуали, відзначалися найважливіші свята й урочистості. А що найголовніше, саме звідси починався шлях жертовного бика до середини річки, де його дарували дніпровським хвилям, щоб ті й собі обдарували людей своєю ласкою і послали в оселі добробут і статки. І <140> саме у величезному казані, як ото в Ексампаї, могли варити тушу жертовного бика. Саме сюди могли сходитися з усіх усюд скіфи на річне кількаденне свято весни, яке символізувало воскресіння природи після холодів і застою, іншими словами, свято Нового року, свято перемоги тепла над холодом, світла над темрявою, добра над злом, Індри над Врітрою, Рами над Раваною, девів-богів над асурами-демонами.
Щодо локалізації Ексампая
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Таємниці розкриває санскрит, Степан Іванович Наливайко», після закриття браузера.