Читати книгу - "Таємниці розкриває санскрит, Степан Іванович Наливайко"

«брід», тим більше що в деяких слов'янських мовах, зокрема, в чеській, брід — це не тільки місце, де переходять річку, але й місце, де напувають або купають худобу (ЭССЯ, 36–37). Принагідно нагадаємо, що деякі дослідники вбачали в компоненті — пай значення «шлях», «дорога», «путь», а ці значення не такі й далекі від значення «брід». А коли так, то назва Ексампай може трактуватися і як «Водопій Бика», «Брід Бика», «Шлях Бика» тощо. У такому разі назва Ексампай отримує відразу кілька семантичних і навіть етимологічних відповідників не тільки в Північному Причорномор'ї, але й за його межами, зокрема, й на Британських островах. Маємо на увазі кілька Боспорів, особливо Боспор Кімерійський (сучасна Керченська протока) та Боспор Фракійський, які тлумачаться як «Брід Бика», «Переправа Бика» (ЕС, 35). Щодо другого Боспору, Фракійського, то саме його стосуються дещо несподівані рядки в поемі Тараса Шевченка «Гамалія», які спонукають по-новому сприйняти їх і повністю підтверджують сказане:

Боспор аж затрясся, бо зроду не чув

Козацького плачу; застогнав широкий,

І шкурою, сірий бугай, стрепенув.

Що засвідчує: Тарас Шевченко знав значення назви і використав поетичний образ сірого бугая як синонім Боспору. А «сірий бугай» тут може бути слов'янським еквівалентом іранському сіявахш та індійському сіяваршан, які означають «темний бик» і які відбилися в іранському імені Сіявуш, індійському Сіяваршан, в українській назві Сиваш та українському прізвищі Сиваш і похідних від нього. Не виключено, що санскритське ш'ява та іранське сьява тотожні українському слову сивий, яке означає «не зовсім білий», «темнуватий». Підтвердженням чого може бути й вираз в українській мові — сива давнина, який і досі має відчутний нюанс «темна давнина», «давнина, повита мороком/пітьмою часу». Подібне переосмислення спостерігається і з санскритським крішна, яке означає «чорний». Фонетично воно надзвичайно близьке до нашого красний, яке може означати не лише колір — червоний, але й «гарний», «вродливий», «чарівний». Так само і в індійських мовах слово крішна означає не лише <136> колір — чорний, але й має смисловий обертон «гарний», «вродливий», «чарівний». Недарма серед індійців слова-синоніми крішна та ш'яма надзвичайно поширені як чоловічі й жіночі імена — Крішна і Ш'яма. Щоправда, в сучасному хінді Ш'яма — це жіноче ім'я, а чоловіче буде — Ш'ям. Тоді як у санскриті чоловіче ім'я теж буде Ш'яма — тут чоловіче й жіноче ім'я різниться тільки довготою кінцевого а.

Цікавим підтвердженням сказаному на терені України є те, що річка Чорний Жеребець, притока Сіверського Дінця, має і назву Красний Жеребець (СГУ, 612). З іншого боку, санскрит знає словосполучення крішнакандам, де компоненти крішна та кандам означають відповідно «чорний» і «лотос». Виходячи із значення цих компонентів словосполучення крішнакандам мусило б означати «чорний лотос», а насправді воно означає «червоний лотос» (SED, 162).

Синонімом до обох Боспорів виступає англійська назва Оксфорд, причому компонент Окс- тут, що має і різновид Оксен-, виявляє етимологічну тотожність з індоіранським укшан/ухшан — «бик».

Як відомо, бик у багатьох міфологіях уособлює небо, дощову або снігову вологу, воду, здатну запліднити землю, тобто пов'язується з родючістю, плодовитістю, чоловічою снагою. Він — невід'ємний атрибут весільного ритуалу: як свідчать індійські джерела, бика заколювали на честь приїзду жениха до нареченої. Сидіння на бичачій шкурі було неодмінною частиною весільного ритуалу: наречений брав наречену на руки й садовив її на руду бичачу шкуру на схід або північ від весільного багаття — ця шкура символізувала родючість і процвітання. У давніх індійців в ритуальному приготуванні соми — священного напою, брали участь семеро жінок, як і в нашому приготуванні весільного короваю. Ці жінки мусили в індійців належати до того самого роду, що й молода, і їм давали епітет корів, тоді як сому називали їхнім биком (Сома також — інша назва Місяця). Місяць-Сома вважався женихом, зірки — його нареченими, а в нашому весільному обряді мати молодої робить ліктем у короваї заглибини, що символізують місяць і зірки, тобто бика й корів. Сім жінок-коровайниць, очевидно, уособлюють сім зірок Великої Ведмедиці. Сама ж назва коровай і собі пов'язується з коровами і биком.

Словом, бик і корова відігравали неабияку роль в уявленнях стародавніх народів. Тому так часто бачимо зображення биків і корів у печерах, на скелях, культовому начинні й стародавньому посуді, стягах, що їх жерці проносили під час урочистих церемоній і свят. Епітет «бик» мали найзначніші божества індійського пантеону — Індра, Рудра-Шіва, Вішну, Крішна, Варуна тощо. Епітети Крішни — Гопа, Гопала, досл. «Захисник худоби», «Пастух», містить <137> той самий компонент го- «бик», що й гі-, ку-, го- в словах Гіпаніс, Кубань та говарга. В стародавніх іранців легендарний пастух Гопатшах — напівлюдина-напівбик — пов'язувався з культом води; компонент Гопат- тут тотожний санскритському Гопаті, досл. «Батько-бик», «Бик-захисник», «Владика-бик».

Ще на початку ХХ століття, як свідчить відомий етнограф Г.П.Снєсарєв, у Середній Азії, на берегах Амудар'ї, Окса античних авторів, можна було спостерігати старовинний звичай жертвоприношення річці ритуального бика — річка після цього мала напоїти землю цілющою вологою, забезпечити багатий врожай. На середину річки вивозили в човні стриноженого бика, де йому перерізали горло й кидали в річкові води. А люди на березі в цей час вигукували: «Нехай буде вода! Нехай буде врожай! Нехай буде достаток!» (Снесарев, 115–116).

Цей факт до певної міри стосується й суперечки щодо того, чи міг полянський князь Кий бути перевізником, тобто човнярем, чи ні. Звичайно, не тільки міг, але й мусив мати справу з човном, бо обряд, подібний до щойно згаданого, не міг обійтися без човна, а таке ритуальне принесення в пожертву бика річці міг здійснювати лише племінний ватажок, котрий у прадавні часи був не тільки князем, а й жерцем. До речі, в чеській мові слово knez якраз і означає «жрець», «священик».

Цікаве й те, що порівняно недавно та ж Амудар'я, священна ріка для кожного хорезмійця, вважалася помічною від безпліддя. Як би далеко не жила жінка, що прагнула дитини, вона будь-що намагалася потрапити до Амудар'ї і здійснити особливий ритуал: на човні переплисти ріку, кидаючи в воду жертовні перепічки й сіль. Причому вважалося, що чим менший човен і чим дужче він розхитується на хвилях, тим більша ймовірність того, що жінка завагітніє.

Знову-таки привертає до себе