Читати книгу - "Будь моєю назавжди , Вікторія Вецька"

— Та ну тебе, — відмахнувся Макс і встав з дивану.

— Слухай, тебе там дівчина одна шукала, говорила, що вагітна від тебе, — серйозно промовив я, намагаючись приховати посмішку.

— Знову кепкуєш. Це не смішно, Назаре, — сердито відповів Макс, його обличчя почервоніло від обурення.

— А що, мені треба якось розважитися, а окрім найкращого друга в мене більше нікого немає, — посміхнувся я, сподіваючись розтопити лід.

— А де твоя Ліля? — поцікавився Макс, поглянувши на мене з цікавістю.

— Поїхала до своєї мами на два тижні, — відповів я, відчуваючи легкий сум.

— Ти б краще зав’язував з оцим кепкуванням і зайнявся б чимось нормальним, — запропонував Макс.

— До речі, як там Соломія? — швидко змінив я тему, прагнучи уникнути неприємних розмов.

— В Соломії все нормально, бачився з нею на своє день народження, а точніше, відвозив її до лікарні, — спокійно мовив Макс.

— В неї проблеми зі здоров’ям? — схвилювався я, відчуваючи занепокоєння.

— Та ні, аналізи їздила здавати, а я її підвіз. Вона вже, до речі, на восьмому місяці вагітності, — глянув на мене Макс, наче натякаючи на щось важливе.

— На восьмому? Цього не може бути, ми розійшлися трохи більше семи місяців тому. Може ти не правильно почув? — здивувався я, намагаючись збагнути сенс почутого.

— Та ні, в мене немає проблем із слухом, — запевнив впевнено Макс.

— Тоді, як по твоєму вона може бути на восьмому місяці? — запитав я, відчуваючи, як серце починало тривожно битися.

— А може, Соломія обвела всіх навколо пальця і дитина не від Іллі? — припустив Макс, його слова прозвучали, як грім серед ясного неба.

Макс я бачу вирішив прийти до тих же висновків, що й Ліля.

— А від кого тоді? Не верзи дурниць, ти переплутав місяці, — запевнив я вкотре, не вірячи ні йому, ні Лілі.

— Може, вона вагітна від тебе, — глянув на мене Макс з усмішкою, яка не містила нічого веселого.

— Макс, не неси казна що. Ти чудово знав, що я був проти дітей в такому молодому віці, — сердито промовив я, відчуваючи, як зростала напруга всередині. 

Якщо ще хтось припуститься таких думок, я піду і сам розпитаю про все Соломію.

— Ок, діло твоє, але ти подумай над нашою розмовою, — промовив Макс, залишивши мене в невіданні.

Чесно кажучи, я навіть не збирався думати про це, адже не хотів вірити в те, що Соломія може бути вагітна від мене. Навіть якщо це так, чому вона приховувала це? Щось я впевнений, що Максу десь там не так почулося, і тепер він не хотів визнавати цього. Я давно знав, що Соломія мріяла про дитину від мене, але я завжди був проти. Дитина — це велика відповідальність, і потрібно було дати їй те, на що вона заслуговувала. А так, як власного житла в нас не було, а жити в квартирі, яку Соломії подарував її батько-нелюд, якось не хотілося. Я хотів міцно стати на ноги, а потім вже заводити сім’ю. А тепер потрібно було не тільки купувати власне помешкання, а ще й роботу шукати.

— Друже, а в тебе часом немає ніякої роботи для мене? — поцікавився я, сподіваючись на якусь підтримку.

— Я планую відкривати свою компанію, тож твоя допомога мені буде дуже корисна, — відповів він, кинувши на мене свій погляд, у якому я побачив надію.

— Ок, круто. Коли приступаємо? — запитав я, відчуваючи нову хвилю ентузіазму.

— Скоро, зовсім скоро, — посміхнувся Макс, і ця посмішка вселяла впевненість у майбутнє, яке вже не здавалося таким похмурим.

Після розмови з Максом я поїхав до своєї орендованої квартири. Втома нарешті наздогнала мене, і я впав на ліжко, відчуваючи легке запаморочення, і заснув. Прокинувся вже вночі, коли в кімнаті панувала тиша, лише слабке мерехтіння місячного світла пробивалося крізь штори.

Я дістав зі своєї сумки медальйон з ім’ям «Соломія». Відразу нахлинули спогади з нашого дитинства. Пам’ятаю, як ми гуляли біля річки, а я вперше зізнався їй у коханні. Це було прекрасне літо, вечірнє сонце відбивалося у воді, і ми сиділи на нашій улюбленій лавці. Вона тоді посміхнулася і сказала, що відчуває те ж саме. Ці спогади були такими яскравими і теплими, що я раптом відчув сильне бажання піти до того самого місця. Піднявшись з ліжка, я швидко вдягнувся і вийшов з квартири. Ніч була спокійною, і прохолодний вітер освіжив мої думки.

Парк був недалеко, і коли я дістався до нашої лавки біля річки, я сів і занурився в спогади. Ми проводили тут стільки часу, говорили про мрії, сміялися і будували плани на майбутнє. Ці моменти були безцінними, і хоча ми вже давно не разом, я відчував вдячність за кожну мить, проведену з нею. Сидячи на лавці, я дозволив собі на деякий час забути про все інше. Це місце все ще було для мене особливим. Хоча наші шляхи розійшлися, спогади залишилися, і я вирішив, що буду зберігати їх як дорогоцінний скарб.

Повертаючись додому, я відчував себе спокійніше. Завтра почнеться новий день, нові виклики, але тепер я був готовий до них. Спогади про Соломію дали мені силу рухатися вперед.

Ранок розпочався різко. Гучний стукіт у двері зірвав мене з ліжка. На порозі стояв Макс.

— Привіт, ти чого так рано? — поцікавився я, протираючи очі.