Читати книгу - "Казки Чаробору, Ольга Соболєва"

Ярослава невпевнено йшла до будинку Матвія. З самого ранку вона отримала доручення від Ягинішни і зараз дуже хвилювалася. З одного боку, завдання їй дали найпростіше - сховати в будинку ляльку, але так, щоб ніхто її не знайшов. Тим паче Варвара. Дівчина навіть не знала, що її лякало більше – зустріч із неприятелькою чи зі злиднями. Останні, за розповідями Баюна, це дрібні шкідники з навйого народу. Речі в будинку псують, хвороби притягують, сни погані насилають. Як то кажуть: хто на що спроможний.

У будинку Ковальових (тобто в сім'ї Матвія) оселилося одразу кілька злиднів. Але, як пояснили Ярославі, це й не дивно – домовик звідти пішов, і вся гидота одразу сповзлася. А причина проста – охоронець будинку не зміг ужитися з відьмою. Ярославі згадалося, як Варвара весь час намагалася дістатися до Рисянки. На щастя, безуспішно. Зате зараз кошеня арисі досить підросло і з дитинчати перетворилося на пухнасту кішку. Хоча, правду кажучи, Рисянка вже переросла будь-яку домашню кішку. Навіщо мати-арись залишила її під опіку Ярославі, дівчина досі не розуміла. Яка з неї вихователька, а тим більше захисниця?

Нарешті показався будинок Ковальових, де з відкритої майстерні чувся металевий брязкіт - це Матвій сував різні ящики та інструменти, сподіваючись знайти їм відповідне місце.

- А-а, Ярославо, привіт, - озвався хлопець і махнув брудною рукою. - Я подумав, що здоровий глузд у тебе переміг і ти вирішила не вплутуватися в цю витівку.

– Заради велосипеда я готова навіть на тяжку фізичну працю, – посміхнулася Ярослава, оглядаючись довкола.

Так, усякої всячини тут було повно. Навіть більше нагадувало звалище, ніж майстерню. На щастя, цього вслух дівчина не сказала. Зате раніше сказала чисту правду – без велосипеда їй важко: до бабусі не поїдеш, до батьків не подзвониш, до Тропки теж дорога далека. Ягинішна чесно зізналася, що ще один начарувати не зможе, а взяти в борг нема в кого, адже кожен транспорт у селищі на вагу золота.

Не минуло й десяти хвилин старанного перетягування ящиків та моторів, як до майстерні увійшла Василина.

- А я побачила, що Ярослава прийшла, думаю, дай загляну. В мене день вільний. Допоможу вам тут.

- Ну, ти, Васько, даєш! Хто ж з доброї волі в таке вплутуватиметься? – засміявся Матвій, але від допомоги не відмовився.

Ярослава теж була рада – у такій роботі зайві руки стануть у нагоді, аби тільки Василина за звичаєм багато не базікала. Дівчина вона гарна, але ця її звичка діяла на Ярославу відразливо. На щастя, гостя старанно взялася за роботу і не втомлювала решту найдрібнішими подробицями зі свого життя.

Наступні кілька годин команда з генерального прибирання сортувала в коробки все майно майстерні. Як і очікувалося, найбільшим виявився ящик з написом «мотлох». Поки інші активно розкладали коробки на полиці, Ярослава помітила дивний рух. По майстерні наче промайнула тінь. То тут, то там з величезною швидкістю пролітала розмита темна пляма. Дівчина хотіла запитати у друзів, чи не помітили ті його, але тієї ж миті тінь крутнулася біля ніг Василини і та, спіткнувшись, впала. Більше того, з верхньої полиці перевернулася банка з жовтою фарбою та заляпала їй усі ноги. Поки Вася ошелешено кліпала очима, до потерпілої підбіг Матвій:

- Ти як? Чи не забилася?

- Н-н-ні, - розгублено відповіла Василина. – Просто спіткнулася.

- Стривай, я зараз у сад збігаю за розчинником, батько якраз альтанку фарбує, так що повинен бути в запасі, - сказав хлопець і пішов за будинок.

- Він такий дбайливий, - зітхнула Вася.

- Так, напевно, - розсіяно погодилася Ярослава, що весь цей час намагалася побачити, куди зникла тінь.

- А ви давно з Матвієм дружите? – знову заговорила Василина.

- Дружимо? – перепитала дівчина. - Не знаю. Ми якось особливо не спілкуємося. Він допомагав мені у пошуках Білосніги та велосипед ремонтував. Ти його й то довше за мене знаєш.

«Олеся так взагалі знає Матвія краще за нас усіх разом взятих», - уїдливо подумала Ярослава, але вчасно себе осмикнула. А ось Василина ніби вгадала її думки і знову спитала:

- Як гадаєш, чому вони з Олесею зустрічаються?

- Ну-у, - зам'ялася дівчина, захоплена таким питанням зненацька, - вона гарна, добре вдягається і…

- Але ж вона вередлива! І груба, - ображено вигукнула Вася.

– Це вона до тебе груба, – припустила Ярослава, – а до нього може й ні. Та й не наша це справа, але бачачи, як насупилась її співрозмовниця, дівчина тихо запитала: - Стривай, він тобі подобається, чи що?

Але Василина нічого не відповіла і відвела погляд. Ярослава, може, запитала б її ще про щось, але чорна тінь знову майнула в майстерні і кинулась у бік будинку. Звідти почувся брязкіт розбитого скла і незадоволений вигук Матвія. За кілька хвилин з'явився і сам хлопець. Він приніс розчинник, вату та кілька склянок.

- Ще мав бути квас, але дорогою розбився, - пояснив Матвій. – Зараз новий глечик принесу.

Поки Вася відтирала жовту фарбу з ніг, Ярослава попросилася до будинку вимити руки та вмитися. Аж надто багато пилу опинилося в майстерні. Хлопець проводив її в будинок, а сам вирушив на кухню за напоєм.