Читати книгу - "Казки Чаробору, Ольга Соболєва"

Дорогою до ванної кімнати дівчина оглядалася в надії побачити дивну тінь. Імовірно, це і були злидні. Вони вже нашкодили Василині та Матвію, а отже, наступна на черзі Ярослава. Але довкола було спокійно, тому дівчина закрилася у ванній і намагалася придумати, куди сховати лялечку Ягинішни. У шафках її одразу помітять, під душовою кабіною все наглухо зацементовано. Не в зливний бачок її ховати врешті-решт! Погляд Ярослави впав на пральну машинку. Та щільно стояла в ніші, але, якщо постаратися, то біля задньої стінки можна було б протиснути ганчір'яного чоловічка. Дівчина відклала убік рюкзачок та вмилася. Як тільки вона потяглася за рушником, двері у ванну кімнату відчинилися і на порозі з'явилася небачена досі істота. У тому, що це злидні не було сумнівів. Все, як і описувала Ягинішна: чорне волохате тільце, з козлячими ніжками, рогами та яскраво-рожевим п'ятачком. Пискляво хрюкнувши, злодій ухопився за рюкзак і помчав геть. Ярослава, звичайно, встигла вчепитися в лямку, але при цьому впала на коліна і боляче забилася об кахель.

До злидня приєдналася ще парочка родичів з навйого народу і тепер вони з успіхом перетягували рюкзак на свій бік. У ванній кімнаті промайнула ще одна тінь, що вкусила Ярославу за руку. Охнувши, дівчина відпустила лямку, а злидні помчали до сусідньої кімнати. Ярославі нічого не залишалося, як піти за ними. Волохаті вороги намагалися затягнути рюкзак під ліжко, але дівчина міцно схопилася за нього і різко смикнула до себе. Злидні знову пискляво хрюкнули, але відступили.

- Ти чого тут? – зненацька пролунало з-за спини Ярослави.

Дівчина підскочила від несподіванки і обернулася. Матвій похмуро вдивлявся у гостю.

- Ти не повіриш, - спробувала як можна спокійніше відповісти Ярослава, - але я побачила мишу і вирішила простежити, де вона сховається. Ось сюди вона забігла під ліжко.

- А я казав Варьці, щоб їжу в кімнату не тягала, - озвався хлопець. - Ось і догралася, миші завелися. Все-таки вмовлю маму кота завести, - радісно посміхнувся хлопець.

Тим часом Ярослава озирнулася і з жахом зрозуміла, що вона в кімнаті Варвари. Жодної похмурої символіки, котлів та сушених поганок. Навіть навпаки, тут виявилося світло та затишно. На стіні красувався великий плакат популярного музичного гурту, а на ліжку лежало кілька м'яких іграшок, де-не-де висіли фотографії з родиною та Іваром. У голові дівчини виникла картина, як Варвара повертається додому та застає її тут. Цікаво, на кого б вона перетворила непрохану гостю? На жабу, таргана чи ту саму неіснуючу мишу?

Не чекаючи на можливість перевірити свої здогадки, Ярослава на хвилинку заскочила у ванну кімнату і все-таки сховала лялечку Ягинішни за пральною машиною. А потім допомогла Матвію віднести до майстерні квас та кілька бутербродів. Після невеликої трапези друзі продовжили прибирання, тому вже надвечір скрізь виблискували чистота і порядок.

- Овва! - свиснув Матвій, оглядаючи майстерню. – Не пам'ятаю, щоб тут хоч раз був такий порядок.

- Ми старалися, - радісно посміхнулася Василина.

- Так, без вашої допомоги я б тут три дні порався, - кивнув хлопець.

Мимо промчав сріблястий седан, а це означало, що старші брат і сестра Васі вже повернулися з міста.

- Гаразд, я піду, - трохи сумно промовила дівчина. - Мені там обіцяли сукню нову привезти. Буду на ярмарці гарною, - Василина махнула рукою і втекла додому.

- На якій ярмарці? – поцікавилася Ярослава.

- А у нас за тиждень важливе свято – Сонцестояння. За давньою традицією на Лукавому полі влаштують величезний ярмарок. На всю країну славиться. Народу приїде сила силенна, - відповів Матвій. – Воно й добре, майстри по всій окрузі із зими товари готували. А ще чув, що цього року буде найшикарніша вистава.

- А я думала, що Свято багаття було найграндіознішим у моєму житті, - здивувалася дівчина.

- Повір, наш Чаробор переплюне будь-кого за кількістю веселощів, - засміявся співрозмовник і викотив у двір мотоцикл. - Давай я тебе підкину.

- Та навіщо? - відмовлялася Ярослава. - Ти геть скільки працював і втомився. Я й пішки прогуляюся, тим більше на вечір спека спала.

- Ну вже ні, - відмахнувся Матвій, - у нас стільки змій наплодилося, що бродити самій небезпечно. Тим більше в ліс ідеш.

Ярослава не змогла відмовити настільки добрим намірам знайомого - і вже через п'ятнадцять хвилин вони стояли біля хвіртки будинку Хранительки. Подякувавши, дівчина хотіла було піти, але все ж таки запитала:

- А ти давно знаєш Василину?

- З самого дитинства, - знизав плечима хлопець. - Я навіть трохи її маму пам'ятаю, така привітна завжди була. І сад свій дуже любила. Ти б бачила, які в неї кущі троянд росли!

– Я чула, що вона захворіла та померла, – сказала Ярослава.

- Так, так і було, а потім батько Васьки одружився вдруге, - підтвердив Матвій. – Ось тоді в неї і з'явилися старші брат та сестра.

- Вони не ладнають, так? - скривилася дівчина.

- Ну, як сказати, - знову знизав плечима хлопець. - Васька неймовірно чудова, але чудна. З дитинства така, ніби в мріях живе. А старші з іншого світу, вони інакше виховані. Реалісти, чи що… Просто не порозуміються ніяк. Але я бачу, ви потоваришували.