Читати книгу - "Казки Чаробору, Ольга Соболєва"

– Не те, щоб не розлий вода, – відмахнулася Ярослава. - Але вона добра, хоч і балакуча.

Матвій розуміюче розсміявся і кивнув. Це було йому знайоме. Як тільки хлопець поїхав, Ярослава піднялася на ґанок. Там на неї вже чекали Ягинішна з Баюном. Кіт вальяжно розвалився на лаві, а господиня будинку чухала йому черево.

- Ну як, моя люба, чи вдалося? - запитала старенька.

- Угу, - втомлено кивнула дівчина, а потім розповіла всю історію цілком.

- От нав’ї поганці! - вилаявся Баюн. – Ну нічого, ми на них управу вже вигадали.

– Яку? – поцікавилась Ярослава.

- Знайшли, як потрапити до селища домовиків, - відповіла Ягинішна. - Ти поки йди відпочивай, а завтра з Баюном вирушите туди.

- Я??? – в один голос вигукнули дівчина та кіт.

- Саме ви, - кивнула хазяйка хати, посміхаючись. - Я поки що від Роздоріжжя ні кроку. Змії ці мені зовсім не подобаються. Тим більше ярмарок на носі, а як гостей гукати, якщо гади всюди снують?

- От, як можна теревенити з русалками, вчитися у вченого кота, боротися зі злиднями та шукати селище домовиків, якщо нікому про це не розповісти? - Ярослава засмучено зітхнула і поплелася до своєї кімнати.

Ні, їй однозначно треба в гості до Білосніги, а то так і оніміти можна з цими чаклунськими таємницями!

***

Хатинка на околиці лісу з ранньої зорі кипіла турботами. Ягинішна мала сьогодні важливу справу з чугайстром - заганяти вглиб лісу змій. Якуб, ховаючись від очей, готувався залишитися сам на господарстві, порядки наводити, за Рисянкою доглядати, злидней від двору відганяти - ті напевно спробують помститися та нашкодити. Ярослава сонно терла очі і розливала у чашки чай. Баюн же копошився в черговій скрині.

- Та де ж? – бурчав він собі під ніс. - Ну точно пам'ятаю, клав до книг травознавства!

- Ти, мій хороший, сядь, чайку випий, каші покуштуй. Піч цілу ніч для нас старалася, — лагідно озвалася Ягинішна і зібрала всіх за стіл.

Поки мешканці хати мовчки снідали, Ярослава не витримала і поцікавилася:

- Досі не зрозумію, як це ніхто злиднів не помітив? Вони ж прямо між нами промчали!

- Мабуть, я тебе розчарую, - сказав Баюн, періодично із задоволенням чавкаючи яєчнею, - але, якби Ягинішна не заговорила твій амулет, й ти теж їх не розгледіла б. Лише чарівники можуть.

Підтвердивши слова кота, Ягинішна попрощалася з домочадцями і пішла до Чаробору. Перед виходом вона щиро побажала удачі і весело підморгнула дівчині. Після закінчення сніданку Баюну та Ярославі нічого не залишалося, як піднятися на горище.

– Я не розумію, що ми шукаємо? - уточнила дівчина, оглядаючись навколо.

- Дзеркальце чарівне, - відповів кіт, риючись у великій скрині.

- Ой, - пожвавішала Ярослава, - це, яке: "Світ мій, дзеркальце, скажи, та всю правду розкажи. Чи я на світі всіх миліша, всіх рум'яніша, біліша?".

- Я не став би довіряти вигадкам, написаним чоловіком з такими бакенбардами, - спідлоба пирхнув Баюн. – Тим більше, що самомилувальні моделі вже не випускають років двісті.

– Які моделі? - округлила очі дівчина.

- Не важливо, - відмахнувся хвостом кіт, - я тобі потім розповім, як усі ці дрібнички створюють. А зараз шукай у скринях невелике ручне дзеркальце.

Збентежено хмикнувши, Ярослава приступила до пошуків. У більшості скринь лежав справжнісінький мотлох: різне ганчір'я, старе кухонне начиння, зламані мітли, пір'я і порожні пожовклі пергаменти. Перебираючи чергову таку скриню, дівчина намацала на самому дні важкий пакунок, загорнутий в тканину. Розгортаючи його, вона поцікавилася:

- Баюне, дивись, що це?

- Ні-ні! – вигукнув кіт.

Але було вже пізно – Ярослава розгорнула пакунок і роздивлялася вміст: товста книга в старій палітурці, на обкладинці виднілося колись золоте тиснення «Казник».

- Тут помилка…

Але не встигла Ярослава закінчити своє зауваження, як книга раптом поворухнулася і вигукнула:

- Нарешті! Свобода слова! Свобода дій!

Дівчина злякано заверещала і відкинула фоліант, що говорить, убік. Тим часом той скочив на корінець, швидко прошелестів сторінками й затараторив:

- Я лежав у своєму барлозі вже кілька десятків років. Зрідка, крізь дощаті стіни, до мене долинали слабкі відгомони життя, але мені було миліше прислухатися до запорошеної тиші. Аж раптом хтось вчепився в мене теплими руками і розгорнув пожовклий саван. "О ні!" - спершу подумав я. - Поверніть мене на місце! Поверніть негайно!». Але невігласу було однаково. Мене підставили під палючі сонячні промені і безцеремонно облапали. Але ось він я! І я знову покликаний віщати чудові історії!

Ярослава буквально витріщалася на надзвичайну знахідку, що спритно лавірувала на кінчику корінця. Ні ніг, ні рук, ні обличчя, зате неприємний скрипучий голос і повна обкладинка радості.