Читати книгу - "Казки Чаробору, Ольга Соболєва"

- Ну, вітаю, - скривився Баюн, - ти відкрила Незатикайку.

- Сам ти незатикайка! – обурився фоліант. - Іменуйте мене Продукт Чарівництва і Нововведення в Літературі! Тобто Пчінвл.

- Книга, що говорить? – здивувалася Ярослава.

- Безмозка, балакуча книга, - відмахнувся кіт.

- Попрошу без образ! - Пчінвл голосно зашурхотів сторінками, - Статус творця не дає тобі право знущатися!

- Це була помилка, - озвався волохатий співрозмовник і спробував зробити доброзичливу морду. - Я припустився помилки при твоєму виготовленні. Повертайся в скриню.

- А зась тобі! Я маю право виговоритись! - вигукнув фоліант і ухилився від чіпких лап, що раптово націлилися в нього. Він так і знав, що кіт хитрує! Пчінвлу навіть довелося почати свою розповідь бігаючи по горищі і ухиляючись від Баюна. - Давним-давно жила Червона Шапочка і було в неї сім козенят, але прийшли злі поросята і горщик перестав варити. Зате голий король підкував блоху і одружився з пастушкою. Народилася у них донька, яку вкрали сім гномів та замкнули у високій вежі. І ось скинула вона свою бороду чудовому принцу, а він тягне-потягне і витягти не може.

Фоліант спритно шмигнув за димар і намагався віддихатися – роки лежань у запорошеній скрині дали про себе знати.

- Бачиш, як його заклинило? – тим часом вигукнув Баюн. - По дурості беладону між сторінок сушив.

- Пчінвл, - вкрадливо заговорила Ярослава, - виходь до нас. Ми тебе не скривдимо.

- Ага, як же! – обурився той. - Знову в ганчір'я сунете і в ящик. Ні! Я вам краще розповім казку про коваля. Жив-був коваль, а в нього син-красень на всю округу. І ось задумав батько сина заміж видати. Бабки-гонці на все царство слух рознесли і стали наречені з'їжджатися. Одна богатирша знатна, друга царська дочка, а третя чаклунка. І ось сіли вони чай пити, а коваль їм і каже, мовляв, яка курку спіймає – та й одружується. Почали вони золото розкидати, а курка не курка, а півень. Раптом, як загавкає та на місяць, що роги відпали. Стали наречені їх на місце пришивати, а півень лапу вколов та й заснув. Ой, лоскітно, - раптом перервався Пчінвл і хихикнув. - Поклали півня в кришталевий черевичок, а той перетворився на огірок. Ой, ахахах, - знову засміявся фоліант, намагаючись продовжити казку. – Без вікон та дверей. Ахахах. Так що ж таке? А на порозі кінська голова. Ось вона й каже… ахахах. Хто мене лоскоче? Що це? Що? - раптом Пчінвл змінився в голосі. - ЩО??? Аааааа! Це павук! Ааа! Аааааааааа!

Фоліант вискочив з-за димаря і, не розбираючи дороги, почав трусити палітуркою. Ярослава схопила найближче ганчір'я і накинула його зверху книги, після чого, за допомогою Баюна, загорнула Пчінвла в тугий сувій. Незатикайка тієї ж миті замовк. Дівчині навіть здалося, що вона чула хропіння. Бідний же павук поспішив повернутися за димар, поки і на нього управу не знайшли.

- Це нам ще пощастило, - з полегшенням видихнув кіт. - Минулого разу він тиждень не затикався і розповідав усякі нісенітниці. А посеред ночі міг і баладу заспівати. Наприклад, про пошуки Кощеєвої голки в дуплі білки або Тридцять три богатирі та їхня тітка Щука. Тепер ти розумієш, чому Незатикайка?

- Так, - кивнула Ярослава. - Але мені навіть цікаво стало, хто одружився з сином коваля? Тобто хто заміж вийшов. Ну ти зрозумів.

- Зрозумів, зрозумів, - усміхнувся кіт. – На жаль, щоразу казки нові.

– Як тобі вдалося його створити?

- Іншим разом розповім, - ухилився від відповіді Баюн. – А тепер ховай Незатикайку назад і закрий на… Ах, ось воно де! Швидше витягуй.

Ярослава простежила за поглядом співрозмовника і дістала з дна тієї ж скрині невелику прямокутну коробку трохи довшу за звичайну книгу.

Усередині лежало ручне дзеркальце в срібній оправі та прикрашене розсипом різнокольорового каміння. Схопивши знахідку в зуби, Баюн помчав униз, попутно прошепелявивши закрити скриню з Незатикайкою на замок.

Коли Ярослава вийшла на ґанок, кіт сердито шипів на дзеркало:

- Та вмикайся ти, скельце перечароване!

- Що відбувається? – обережно спитала дівчина.

- Мабуть, зіпсувалося, - пирхнув Баюн. - Не вмикається. А гарантія вже як сто років тому закінчилася.

– А як його увімкнути? - поцікавилася Ярослава, розглядаючи своє відображення. Їй здалося, чи дзеркало робило зовнішність красивішою?

- Торкаєшся лапою ось цього камінця і питаєш, що хочеш, - кіт вказав на найбільший овальний рубін біля основи ручки, після чого повторив ці дії, але чарівний предмет не відповів.

Ярослава взяла дзеркальце до рук і покрутила. На вигляд звичайний антикваріат, хоча і красивий. Торкнувшись великим пальцем рубіну, дівчина почула коротке гудіння, після чого на склі з'явилося розмите зображення обличчя.

- Вас вітає Чарівне Дзеркало покращеної збірки, модель Запитання-Відповідь-Зображення 3000. Можете звертатися до мене Чарівне Дзеркало або дати власне ім'я. Чекаю на голосову команду: ви хочете дати мені ім'я?

- Ні, - пирхнув Баюн.

- Ваша команда прийнята, - підтвердив чарівний предмет і вже м'якшим, майже живим голосом спитав: - Про що хочете дізнатися?