Читати книгу - "Казки Чаробору, Ольга Соболєва"

- Як добре, що ти Ягинюшка прийшла, бо ми тут тебе чекаємо, місця не знайдемо. Бачиш, що тут у нас. Кіт був, а тепер такий сіромаха!

- Який кіт? - хазяйка хати підійшла ближче і розглянула незнайомця. - Баюне, ти, чи що? Невже Варвара прокляла?

Кото-дракон лише засмучено шморгав носом, тому відповідати довелося знову домовому:

- Де там! Це він сам так примудрився. Чарами своїми хвалився, а повернутися в шкуру кота не виходить.

- Батюшки, - сплеснула руками Ягинішна. - А ти в контракті і слова не написав, що вмієш обертатися.

— Тому ш-шо погано полуш-шається, — ображено прошепелявив Баюн.

Старенька сховала за покашлюванням посмішку і відкрила невелику скриню з книгами. Погортавши кілька рукописних збірок, вона знайшла потрібне заклинання і попросила кото-дракона вийти на середину світлиці.

- А боляше не буде? – схаменувся Баюн.

- Якщо при перетворенні на дракона не було боляче, то й зараз все добре пройде, - відповіла чарівниця і наказала стояти струнко. Діставши з тієї ж скриньки мішечок, вона посипала на Баюна дрібку вмісту і наспівуючи промовила:

Вітрами сердитими, берегами омитими,

Морями глибокими, горами високими,

Сонцем гарячим, місяцем зрячим

Заклинаю час повернути водноча́с

Баюна мого вірного, кота чарівного!

Навколо кото-дракона знову закружляли клуби диму, але цього разу ніякого шипіння не почулося. На місці дивозвіра з чорною лускою стояв їх давній знайомий - вчений кіт на ім'я Баюн.

- Ой, хутро моє кохане, - радів той, розглядаючи свої лапи, - хвостик мій надзвичайний, а головне мова! Мова повернулася нормальна!

- Ну ось, казав же, що хазяйка все виправить, - усміхнувся Якуб.

- Тільки попрошу надалі в чарах практикуватися, поки я поряд, - Ягинішна погладила кота за вухом і сіла на лаву.

- Обіцяю, - Баюн замуркотів і влаштувався поруч. – А що в селищі? Змій прогнала?

- Прогнала, - втомлено кивнула старенька. - Та тільки повернуться вони. Хтось прямо з Роздоріжжя їх закликає.

- Знаємо хто, - відмахнувся домовик.

- Нехай спочатку із злиднями впораємося, а потім і з відьмою щось вирішимо, - заспокоїла Якуба Ягинішна.

- Переживаю я, чи подужає Ярослава, - зізнався Баюн. – А як ні? Ще, чого доброго, на себе нещасть накличе.

- Ось повернеться вона з селища, все й дізнаємось, - лагідно відповіла чарівниця. – А поки що нічого гадати. Ходімо краще до чугайстра, нехай допоможе домового знайти з сім’ї Ковальових. Він там більше ста років хазяйнував і не віриться мені, що ось так просто зник би. Та й куди?

Баюн тяжко зітхнув, але все ж таки пішов за Ягинішною на ґанок, адже з роботодавцями казкового світу не сперечаються.