Читати книгу - "Історія одного розлучення, Ана-Марія Еріш"

Після відвідування мого старого дому Тоні я прийняв рішення, що Кара має познайомитися з моїми прийомними батьками. Звичайно, що їй було страшно, адже не кожен день люди знайомляться з генералом ФБР. Але дівчина казала, що дуже хотіла подивитися на людей, що врятували маленького хлопчика з пекла, в якому він жив раніше та забрали до себе. Хоч справжньої батьківської любові я так і не дочекався. Можливо родина просто боялася занадто прив'язуватися, адже могли втратити ще одну дитину. А може просто й не знали як проявити свої почуття. По-справжньому родинне тепло я відчув лише зі своєю коханою дружиною.

Та в будь-якому разі, вони мене виховали та врятували від пекла, і Кара має познайомитися з ними ближче, адже це та дівчина, з якою я хочу прожити все своє життя. І рано чи пізно це має статися. Так і навіщо тоді тягнути час? Це як з пластиром, потрібно одразу відривати. Але потім не знаю, чи ми ще хоч раз до них прийдемо. А якщо і так, то точно не скоро. Мені взагалі хотілося заховати Кару від всього світу, адже тоді їй ніхто не зашкодить. Чомусь я став в рази обережніший, чекаючи нападу в будь-який момент. Але від звичайної вечері з моїми батьками нічого ж не станеться...

Кара ж з самого ранку нервувала так, що навіть раніше пішла з роботи аби підготуватися до сьогоднішнього вечора. Вона хотіла продумати все до дрібниць, аби виглядати ідеально. Якщо чесно, мені навіть це подобалося, адже дівчина це робила заради того, щоб сподобатися моїм батькам. Кара розпустила своє довге волосся, підколовши його з одного боку. Таким чином відкривався вид на її довгу шию. Макіяжу було не багато, він лише підкреслював її природну красу. А от сукня... Вона неймовірно їй пасувала. Довжиною до колін, чорного кольору з білим пояском та відкритими плечима, а ще так звабливо обтягувало її фігуру. Та зараз треба думати не про це.

Взявши торт, що дівчина ще вчора так старанно готувала для моїх батьків, ми сіли в машину. Я бачив, що вона дуже сильно нервувала. Звичайно, коли я знайомився з Маркусом, мені було набагато легше, адже тоді я майже нічого не відчував до Кари. І не мав на меті сподобатися її діду. Але можу лише уявити як зараз відчуває себе моя дружина. Тому, я взяв її за руку, аби Кара відчула мою підтримку. Дівчина мені ж лише вдячно кивнула.

Але чим ближче ми під'їжджали, тим більш нервовою вона ставала. І от він, будинок, де я провів частину свого дитинства. Не дуже великий, і доволі непримітний, адже це все було зроблено спеціально. Прикрашало ж все лише садок та клумби перед домом. Ну не міг батько відмовити матері в цьому.

Відчинивши дверцята машини для Кари, я подав їй руку і вона вийшла. Батьки вже чекали нас при вході. Батько ж був вдягнений у светер та джинси. І це так було незвично, адже він майже завжди у костюмі. А мати вдягнена у прості штани та сорочку, занадто яскраву як для всієї цієї сірості.

- Синку. - вона одразу ж обійняла мене. - Я скучила за тобою, ти дуже рідко заходиш до нас.

І це була правда, але я, нарешті, відчув від неї те тепло, якого так хотів отримати в дитинстві. Напевно, після того, як я мало не помер, вона справді змінила своє ставлення. Але потім мама обійняла і Кару, чим неабияк здивувала дівчину.

- Кара, я дуже багато чула про тебе. Тоні по телефону тільки про тебе і говорить. - це правда. - Називай мене Ріанон. Ми з чоловіком вас дуже чекали.

- А я Даррен. - привітався тато, посміхнувшись.

Я майже й забув про те, що це його ім'я. Ця зустріч вже проходить з користю для мене. Але більше мене вразила посмішка. Чи була вона справжня? Здається так. Кара подобалася йому, і він би точно хотів аби в нас все було добре, якби ми були в інших обставинах. А я ще ж маю йому повідомити про те, що я кохаю дівчину. Та, напевно, сьогодні вже не буду псувати нікому настрій.

- Я приготувала торт для вас. Не заведено ходити в гості з пустими руками. - посміхнулася Кара.

- Він виглядає просто неймовірно. - відповіла мама, беручи тарілку до рук. - І я вже дуже хочу спробувати його. Але спочатку треба поїсти. Я стільки всього наготувала. Дуже хочу почути думку своєї невістки.

Мама взяла Кару під руку та повела всередину. А ми ж просто рушили за нею. Для мене це все виглядало як в якомусь фільмі. І можливо мати й справді щира, адже батько не розповів їй про те, що одруження — це частина завдання. От і зараз він зупинив мене у дверях.

- Твоя мати не в курсі, і давай вдавати, що все справді по-справжньому. - спокійно проговорив чоловік. - Для тебе ж досі це лише завдання?

Зараз я бачив перед собою не батька, а генерала ФБР, що хотів виконати свою місію за будь-яку ціну. І цей чоловік навіть не міг побачити, що між нами є справжні почуття. Тоді в палаті мені здалося, що в нього є серце. Та зараз я дуже сильно сумніваюся в цьому. Але він не має знати правди, бо я навіть уявити не можу чим це все обернеться.

- Так, лише завдання. - важко мені далися ці слова.

Я відчував, як величезний вантаж впав на мої плечі. Я обманюю батька, людину, що врятувала мене від жахливої участі та дала більш менш нормальне життя. Але зараз я маю обирати — чесність перед батьком чи кохана дружина. І вибір, здається, очевидний...