Читати книгу - "Вовчиця , ЛІдія Тугай"

Маша кивнула, притискаючи блокнот до грудей, ніби той був її щитом і одночасно ключем до правди.

— Домовились. Тільки… будь обережна.

Соллі усміхнулася, цього разу щиро.

— Я завжди обережна. Ну, майже завжди.

Вони обмінялися поглядами — мовчазною обіцянкою, що це лише початок історії, де кожне слово, кожен крок можуть змінити все.

— Отже, ти йдеш на побачення! — твердо сказала Маша, схрестивши руки на грудях і зосереджено дивлячись на Соллі. Її очі палали рішучістю, яку важко було ігнорувати. — Тож телефонуй йому. Скажи, що передумала і приймаєш його запрошення.

Соллі вдихнула на повні груди, відчуваючи, як десь у глибині піднімається хвиля невпевненості. Її пальці стискали телефон так, наче це було єдине, що тримало її на плаву. Вона ковтнула комок, що підступав до горла, але натиснула кнопку виклику.

На диво, коли Леон відповів, її голос прозвучав упевнено й твердо, із легким кокетством, яке з’явилося само собою, ніби вона завжди знала, як це робити.

— Привіт, Леон. Я передумала. Твоє запрошення все ще дійсне? — її голос звучав майже грайливо, і навіть Маша здивовано підняла брову, спостерігаючи за подругою.

Розмова тривала кілька хвилин, і Соллі домовитися про зустріч через пару годин. Закінчивши дзвінок, вона видихнула, наче тільки зараз дозволила собі знову дихати.

— Отже, тебе треба привести до ладу! — оголосила Маша, вже схоплюючи сумочку. — У нас мало часу, але ми впораємося!

Вони вирушили у пошуках ідеального вигляду. Перукарні та салони вони проскочили, лише кинувши оком — часу було надто мало, та й чесно кажучи, Соллі виглядала приголомшливо й без усіх цих хитрощів. Її легка недбалість була частиною її чарівності.

— Ні, ти виглядаєш прекрасно і так, — визнала Маша, зупинившись перед великим бутиком. — Тобі потрібна лише сукня. Така, щоб він забув, як дихати, коли тебе побачить.

У магазині вони кинулися між рядами яскравих тканин і блиску, Маша активно тягнула одну сукню за іншою, приміряючи їх на Соллі лише поглядом.

— Це занадто серйозно. Це… ні, ти ж не на прийом до королеви. А ця — ох, занадто відверта. Хоча… — Маша хихикнула, але Соллі вже похитала головою.

І ось вона знайшла її. Легка, з ніжної тканини, що переливалася відтінками вечірнього неба — від глибокого синього до майже сріблястого на світлі. Сукня ідеально підкреслювала вигини Соллі, лишаючи відчуття загадки та витонченості.

— Це вона, — видихнула Маша, ніби знайшла відповідь на питання всесвіту.

Соллі обернулася перед дзеркалом, торкаючись тонких шлейок на плечах, і навіть її очі змінилися — вони світилися невловимою іскрою впевненості.

— Тепер залишилося тільки бути собою, — прошепотіла Маша, але в її голосі було щось більше, ніж просто підтримка. Наче ці слова вона говорила не лише Соллі, а й собі.

Бо попереду були не лише питання до Леона, але й відповіді, до яких ніхто з них не був готовий.