Читати книгу - "Ляльковий дім"

Освальд Алвінг входить з дверей, що праворуч, вже без капелюха й пальта.

Вже назад, милий мій хлопчику?

Освальд. Так. Як тут гуляти? Дощ ллє безперестанку. Але я чую — зараз сядемо за стіл? Це чудово!

Регіна (входить з їдальні з пакетом у руках). Вам пакет, пані. (Подає їй.)

Фру Алвінг (кидаючи погляд на пастора). Очевидно, кантати для завтрашнього свята.

Пастор Мандерс. Гм…

Регіна. І стіл накритий.

Фру Алвінг. Добре. Зараз прийдемо. Я хочу лише… (Розгортає пакет.)

Регіна (до Освальда). Червоного чи білого портвейну накажете подати, пане Алвінг?

Освальд. І того й іншого, йомфру Енгстран.

Регіна. Bien…[7] Слухаю, пане Алвінг. (Йде в їдальню.)

Освальд. Либонь, треба допомогти відкупорити… (Йде за нею в їдальню, залишаючи двері прочиненими.)

Фру Алвінг (розгорнувши пакет). Так воно й є. Кантати для завтрашнього свята, пасторе Мандерс.

Пастор Мандерс. Як же в мене вистачить завтра духу сказати промову?…

Фру Алвінг. Ну, як-небудь вистачить.

Пастор Мандерс (тихо, щоб його не почули в їдальні). Не можна ж сіяти спокусу в серцях пастви.

Фру Алвінг (понизивши голос, але твердо). Так, зате потім кінець всій цій довгій, нестерпній комедії. Післязавтра мертвий перестане існувати для мене, наче він ніколи й не жив у цьому домі… Тут залишиться тільки мій хлопчик зі своєю матір'ю.

В їдальні з шумом падає стілець і чути різкий шепіт Регіни: «Освальде! Ти збожеволів? Пусти мене!»

(Вся здригаючись від жаху.) А!.. (Дивиться, мов безумна, на прочинені двері.)

В їдальні лунає спочатку покашлювання Освальда, потім він починає щось наспівувати, і зрештою чути, як відкупорюють пляшку.

Пастор Мандерс (гнівно). Що ж це таке? Що це таке, фру Алвінг?

Фру Алвінг (хрипло). Привиди! Парочка з балкона… Вихідці з того світу…

Пастор Мандерс. Що ви говорите! Регіна?… Так вона?…

Фру Алвінг. Так. Ходімо. Ні слова!.. (Схопившись за руку пастора, нетвердою ходою йде з ним у їдальню.)

Дія друга

Та ж кімната. Над ландшафтом, як і раніше, навис густий туман. Пастор Мандерс і фру Алвінг виходять з їдальні.

Фру Алвінг (ще на дверях). На здоров'я, пане пасторе. (Говорить, звертаючись в їдальню.). А ти не прийдеш до нас, Освальде?

Освальд (з їдальні). Ні, дякую, я гадаю пройтись трохи.

Фру Алвінг. Пройдись, пройдись; якраз дощик перестав. (Зачиняє двері в їдальню, іде до дверей у передпокій і кличе.) Регіно!

Регіна (з передпокою). Чого зволите?

Фру Алвінг. Піди-но до гладильні, допоможи їм там з вінками.

Регіна. Добре, пані.

Фру Алвінг, переконавшись, що Регіна пішла, зачиняє за собою двері.

Пастор Мандерс. Сподіваюсь, йому там не буде чутно?

Фру Алвінг. Ні, якщо двері закриті. Та він зараз піде.

Пастор Мандерс. Я все ще не можу отямитись. Не розумію, як я міг їсти за обідом.

Фру Алвінг (тамуючи хвилювання, ходить туди й сюди). Я теж. Але що ж тепер робити?

Пастор Мандерс. Так, що робити? Справді, не знаю. У мене нема жодного досвіду в таких справах.

Фру Алвінг. Я певна, що поки ще не дійшло до біди.

Пастор Мандерс. Ні, боронь Боже! Та все ж непристойні взаємини очевидні.

Фру Алвінг. Це не більше як жарт з боку Освальда, будьте певні.

Пастор Мандерс. Я, повторюю, не компетентний у таких речах, але все-таки мені здається…

Фру Алвінг. її, звичайно, треба вигнати з дому, і негайно. Це ясно, як день…

Пастор Мандерс. Звичайно.

Фру Алвінг. Але куди? Ми ж не маємо права…

Пастор Мандерс. Куди? Звісно, додому, до батька.

Фру Алвінг. До кого, ви кажете?

Пастор Мандерс. До батька… Ах, так, адже Енгстран не… Та, Боже мій, чи можливо це? Чи не помиляєтесь ви все-таки?

Фру Алвінг. На жаль, ні… Йоганні довелось признатися мені у всьому… та й Алвінг не смів заперечувати. І нічого не залишилось, як зам'яти справу.

Пастор Мандерс. Так, мабуть, іншого виходу не було.

Фру Алвінг. Її відразу ж відпустили, давши значну суму за мовчання. Решту вона сама поладнала: переїхала до міста й відновила своє старе знайомство із столяром Енгстраном; очевидно, дала йому зрозуміти про свій капіталець і створила легенду про якогось іноземця, який начебто приїжджав сюди влітку на яхті. І ось поспішили з весіллям. Та ви ж самі й вінчали їх…

Пастор Мандерс. Але якже пояснити собі… Я так ясно пам'ятаю, Енгстран прийшов до мене з проханням повінчати їх — такий розстроєний, так гірко каявся в легковажності, в якій провинився з нареченою.

Фру Алвінг. Ну так, йому довелось узяти вину на себе.

Пастор Мандерс. Але так прикидатись. І переді мною! Цього я, їй-право, не чекав від Якоба Енгстрана. Я ж йому викажу! Дістане він від мене… Така аморальність… Через гроші!.. Якою ж сумою володіла дівчина?

Фру Алвінг. Триста спецій-далерів.

Пастор Мандерс. Подумати тільки — через якихось паршивих триста далерів взяти шлюб з пропащою жінкою!

Фру Алвінг. Що ж ви скажете про мене? Я взяла шлюб з пропащим чоловіком.

Пастор Мандерс. Господи помилуй! Що ви говорите! З пропащим чоловіком!

Фру Алвінг. Чи ж, по-вашому, Алвінг, коли я йшла з ним під вінець, був непорочніший, аніж Йоганна, коли з нею йшов під вінець Енгстран?

Пастор Мандерс. Та це ж величезна різниця…

Фру Алвінг. Зовсім не така вже різниця. Тобто різниця була — в ціні. Якісь там нікчемні триста далерів — і цілий достаток.

Пастор Мандерс. Ні, як це ви можете порівнювати те, що порівнювати ніяк не можна! Адже ви йшли за покликом свого серця і за порадами близьких вам людей.

Фру Алвінг (не дивлячись на нього). Я гадала, ви розуміли, куди мене кликало тоді моє серце.

Пастор Мандерс (холодно). Коли б я розумів будь-що, я не бував би щоденним гостем у домі вашого чоловіка.

Фру Алвінг. У всякому разі, нема сумніву в тому, що я не порадилась тоді добре сама з собою.

Пастор Мандерс. Та зате ви радилися з вашими близькими, як воно й належить: з вашою матусею, з обома тіточками.

Фру Алвінг. Це правда. І вони вирішили за мене. О, просто неймовірно, як швидко й спокійно вони прийшли до висновку, що було б сущим безумством зневажити подібне освідчення! Встала б тепер моя мати з могили та подивилася, що вийшло з цього блискучого шлюбу!

Пастор Мандерс. За результат ніхто не може поручитись. У всякому разі, безперечно, що ваш шлюб