Читати книгу - "Споріднені душі: Розірваний зв'язок, Яра Крихта"

Теплими. 

Айдас, не бажаючи більше чути ані звуку розмови Мії, швидко пішов геть від її кімнати. Його кроки лунали глухо, а серце і далі билося занадто швидко, немов відчайдушно намагаючись утримати його при житті. Він зупинився перед старим програвачем, який стояв на полиці в гостьовій. Поруч лежала колекція платівок.

Запалив кілька свічок – не хотілося сліпити себе лампами.

Айдас переглянув платівки, намагаючись знайти ту, що підходила його настрою, і нарешті обрав одну. Він обережно дістав платівку з обкладинки, поставив її на програвач, обережно опустив голку і звук легкого потріскування старого вінілу наповнив кімнату. За кілька секунд почалася музика – глибокий, проникливий мотив, який був водночас сумний і красивий.

З думок Айдаса вирвав голос Мії за спиною:

– Усе гаразд?

– Так, мені набагато краще, – відповів – голос був глибоким, але спокійним.

Розхрістаний, злегка неохайний, він однаково випромінював магнетичну енергію. Айдас наблизився до неї, простягнувши руку з запрошенням.

Кілька секунд Мія стояла, спантеличено кліпаючи очима, неначе не могла зрозуміти, що він задумав. Проте її губи швидко розпливлися в легку усмішку, і вона без вагань взяла його руку.

Музика повільно текла, як теплий вітер, обгортаючи їх в ніжні мелодійні хвилі. Айдас притягнув її ближче, і вони почали танцювати. Спочатку рухи були обережні, повільні, але через кілька секунд їхні тіла піддалися ритму. Він тримав її ніжно, його рука міцно охоплювала її талію, а її долоня лежала на його плечі, немов шукаючи опору.

Кроки були синхронними, плавними, двоє ковзали по кімнаті, забувши про все навколо. Повітря навколо них здавалося густішим, наповненим тією особливою енергією, яка виникає тільки між двома людьми, що поділяють щось важливе. 

І теплі відблиски свічок у кімнаті відбивалися на їхніх обличчях…

Мія виглядала спокійною, її очі світилися ніжністю, якої він ще не бачив раніше, і він притис її ближче. 

– Міє, – він заговорив майже невагомо, нахиляючись трохи ближче до її вуха, – така красива, коли закохуєшся. 

Вона підняла брови, її щоки знову спалахнули рум’янцем. Він насолоджувався цим моментом, помічаючи, як її очі опустилися на його груди, а на обличчі з'явилася легка усмішка. 

Вона морщила ніс, як завжди робила, коли не знала, що сказати.

– Айдасе… – запнулась, злегка закусивши губу, намагаючись знайти, що відповісти. 

Айдас продовжував вести Мію в танці, але його увага злегка відволікалася на браслет, який теплішав і світився золотими вогниками. 

– Я хочу, щоб ти знала, – сказав він, схиляючись, – якщо мені краще, то тільки коли ти поруч, – і поцілував її руку.

– Про що ти? 

– Будь зі мною.

– Айдасе…

– Міє, будь моєю… – він нахилив голову, і його губи торкнулися її губ, ще не поцілунок, а просто надто близько. – І я ніколи не залишу тебе.

– Залишиш. 

– Ні.

– Що мені лишиться, якщо ти не зможеш одужати? – вона і далі була поруч, далі говорила тихо в його вуста. 

– Міє, – Айдас старався бути стриманим. – Але ж… ти тут.

– Я тут.

– Ти знайшла мене, ти поруч. 

– Так…

– І я дійсно вдячний, що ти поруч, що ти зі мною зараз… І це означає дуже багато. 

– Мені просто стало тебе шкода… 

Айдас відчував, як вона притуляється кінчиком носа до його носа, і грайливо потерся, засміявшись. 

– Я налякав тебе, коли зник? 

– Так, – вона кивнула, і Айдас пригорнув дівчину сильніше до себе. 

– А якщо я пообіцію не помирати?

– То це буде ще одна твоя обіцянка, – вона пожартувала, засміялася.

Зрештою… Зараз він повинен сказати не те, що хотів би, а те, що вона хотіла би почути… Годі думати про себе і кривдити її… 

– Мені пообіцяли, – почав брехати, – що за кілька днів до мене приїде один із найкращих лікарів Англії. І що він допоможе мені. Що мені варто просто вже повернутися додому… Якщо чесно, то я встиг сильно посваритися з ріднею, тому що мій батько певен, що пора переписувати заповіт на користь сестер. Звісно… я не сварився з сестрами. Тільки зі старшою гілкою своєї божевільної родини. 

Мія підвела погляд, трішки відсторонилася від Айдаса, її пальці міцно стислися на ліктях чоловіка. 

– Той лікар міг би допомогти тобі? 

– Так. Я повернусь додому, наче батько не довів мене до сказу і все гаразд, і той лікар навідається. Мені пообіцяли, що він… витягне мене.

Мія дивилася у вічі, і Айдас відчував тепло в грудях. Здається, ось воно – так буде краще. 

Лиш надія, що це не ще одна помилка… 

Взяв Мію за руку і поцілував її тонкі пальці – вже звично. Як і обіцяв – цілувати її руку, коли закортить цілувати вуста.