Читати книгу - "Американська єврейська проза, Джеральд Шапіро"

«Та хто, в біса, вони такі, ці виродки, щоб чванитися переді мною? Ти вже майже доросла людина, і твій тато вправі очікувати на допомогу від тебе. Твій тато у скруті. І ти ведеш його до неї, бо в неї добре серце, і в тебе більше немає, до кого звернутися».

«У мене є ти, татку».

Два вугільники вийшли на Девон-авеню. Один був у жіночому пальті. В ті роки багато чоловіків носили жіночий, а жінки чоловічий одяг — вибирати не було з чого. Хутряний комір, вкритий сажею, від вологості настовбурчився голками. Важко тягнучи за собою лопати, вони зійшли з передньої площадки. Трамвай, і так нешвидкий, рушив ще повільніше. Кінцевої зупинки вони дісталися вже по четвертій, коли сіре надвечір’я бралося на темряву, а сніг валив і кружляв під вуличними ліхтарями. Вздовж усієї Говард-стрит стояли покинуті автівки. Позаймали навіть тротуари. Вуді прокладав дорогу до Еванстона, татко йшов слідом, вони рухалися посеред вулиці борознами від коліс вантажівок. Чотири квартали боролися з вітром, а тоді Вуді рушив через замети до засипаного снігом особняка, де їм довелося удвох штовхати чавунні ворота, геть заметені зсередини. У цьому величному будинку на двадцять, якщо не більше, кімнат проживали лише місіс Скуґлунд зі своєю служницею Юрдіс, також дуже побожною.

Поки Вуді з татком, то потіючи, то хапаючи дрижаки, змітали мокрий сніг з комірів кожухів, а татко витирав густі брови кінчиком свого шарфу, дзеленькнули ланцюжки, і Юрдіс, повернувши дерев’яний засув, відкрила віконечко у скляних зовнішніх дверях. Вуді прозвав її «ні-з-очей-ні-з-плечей». Тепер уже й не зустрінеш таких жінок, що не чепуряться. А вона вийшла, ніби з ліжка, така як є.

«Хто там і що треба?» — спитала вона.

«Це Вудро Зельбст. Юрдіс? Це Вуді».

«Вас не чекали».

«Так, але ми прийшли».

«Що вам треба?».

«Ми прийшли, щоб побачитися з місіс Скуґлунд».

«А навіщо ви хочете з нею побачитися?».

«Просто скажіть їй, що ми тут».

«Я мушу сказати, чому ви прийшли сюди без дзвінка».

«То скажіть, що прийшли Вуді з батьком. Хіба ми б прийшли сюди в таку негоду без важливої на то причини?».

Зрозуміла обережність жінок, які живуть самотньо. До того ж, поважних, старомодних жінок. Тепер такої поважності в еванстонських будинках, з великими верандами й довгими двориками, не зустрінеш, коли служниці на кшталт Юрдіс носили на поясі ключі від буфетних, усіх комірчин, платтяних шаф, аж до останньої скрині в погребі. А ще, в Еванстоні, осередку єпископальної церкви, християнської науки та товариства жіночої тверезості, торговельні агенти не сміли дзвонити в парадні двері. Лише запрошені гості. А тут, пройшовши крізь хуртовину десять миль, з’являються раптом два волоцюги з Вест-Сайду. Вламуються до будинку, де поважна шведська іммігрантка, колись кухарка, а тепер удова-благодійниця, мріяла собі, оточена снігами, поки закоцюблі гілки бузку стукали у вікна з подвійними шибами, про новий Єрусалим, Друге пришестя, Воскресіння і Страшний суд. Але щоб пришвидшити Друге пришестя і все те інше, треба було достукатись до сердець і цих хитрих волоцюг, що припхалися сюди в хурделицю.

Ясна річ, їх впустили.

Тільки тоді, коли тепло розлилося по їхніх захищених шарфами підборіддях, татко з Вуді раптом відчули, що то була за хуртовина — щоки задубіли від холоду. Виснажені, пожадливі, стікаючи водою, вони стояли у передпокої — справжній залі, з різьбленими стояками сходового поруччя та великим вікном із вітражем угорі. Там зображено Ісуса з самаритянкою. Повітря здавалося по-ґойськи спертим. Будучи з татком, Вуді ставав більш чутливим у єврейському сприйнятті навколишнього світу. Хоч таткова єврейськість обмежувалась тим, що він міг читати газети тільки на їдиш. Татко жив з полькою Галиною, мати — з Ісусом Христом, а Вуді жер сирими шматочки бекону. А втім, часом у ньому спалахував єврейський пломінь.

Місіс Скуґлунд була взірцевою чепурухою — нігті, біла шия, вуха, — тож таткові сексуальні натяки, що їх він закидав Вуді, не досягали мети, вона виглядала такою чистою, що нагадувала Вуді водоспад, дорідний і величний, як і вона. У неї були чималенькі груди. Вони полонили уяву Вуді. Він думав, що вона якнайтугіше стягує перса. Але якось вона підняла відразу обидві руки, щоб відчинити вікно, і її груди повністю вималювалися перед його очима — ні, такі не стягнеш. Її волосся, світле-пресвітле, нагадувало волокна рафії, які вони вимочували, перш ніж плести кошики на уроках праці. Татко, коли скинув кожух, виявився в кількох камізельках, без піджака. Через свої верткі очі виглядав шахраювато. Зрештою, чесно виглядати не вдавалося майже нікому із Зельбстів, з їхніми гачкуватими носами та широкими й ніби щирими обличчями. Все в них свідчило про спритність. Вуді часто намагався збагнути — чому. Чи це такі м’язи обличчя, чи вся справа в щелепах — кутах нижньої щелепи? Або це нахил ловця в їхніх душах. Дівчата прозвали татка Діком Трейсі, але Дік Трейсі був гарним хлопцем. Та й чи міг татко справді когось круг пальця обкрутити? Хоч, зрештою, так, така можливість існувала. Адже саме через татків хитруватий вигляд чутлива людина могла відчути докори сумління, що несправедливо його звинувачує або неналежно оцінює. І, дивись, дехто й поступався. Отут татко їх і злапував. Їх то так, але не Юрдіс. Вона б виштовхала татка на вулицю, хоч би яка там вирувала хурделиця. Юрдіс була побожною, але аж ніяк не простосердною. Недаремно ж стала управителькою і сорок років пропрацювала в Чикаго.

Місіс Скуґлунд, Оасі (Осі), провела відвідувачів до вітальні. Ця найбільша в будинку кімната вимагала додаткового опалення. Через стелю заввишки в понад чотири з половиною метри та великі вікна Юрдіс тут мусила постійно топити грубу. Одну з тих вишуканих кабінетних грубок з нікельованою короною чи митрою — коли її відсунути вбік, тоді автоматично підіймалася завіса чавунних дверцят. Ті дверцята, як і в кожній грубі, були вкриті сажею та іржею. В отвір насипали вугілля з відерця, антрацитові кульки гуркотіли, падаючи в топку. Це створювало ніби вогняний торт чи купол, який можна було побачити крізь слюдяні віконця. Красива кімната, на три чверті обшита деревом. Грубка, сполучена з димоходом мармурового каміна, паркетна підлога, аксмінстерські