Читати книгу - "Таємниці розкриває санскрит, Степан Іванович Наливайко"

у поході на Трою, не міг вирушити до неї, бо не було попутного вітру, жерці прорекли цареві: боги змилуються і пошлють попутний вітер, якщо принести в пожертву юну Іфігенію, доньку царя. І доставити царівну в Авліду, де нібито мали відбутися її заручини з Ахіллом, насправді ж — криваве жертвоприношення, мав сам Одісей. Проте останньої миті дівчину з жертовника підхоплює Артеміда й переносить у далеку Таврику, де та стає жрицею у таврському храмі Діви-Артеміди. Згодом зі своїм братом Орестом, якого вона, не впізнавши, мало не принесла в пожертву богині, Іфігенія переносить статую Артеміди до Греції (МНМ, І 592–593). З чого дослідники роблять цілком слушний висновок, що культ Діви-Артеміди був занесений до Греції саме з Північного Причорномор'я, як, до речі, й Аполлона, котрий для олімпійських богів завжди вважався приблудою. Бо й справді, навіщо було б Іфігенії та її братові переносити Артеміду до Греції, якби доти богині там поклонялися і були її храми.

Друга назва Трої — Іліон, від імені легендарного засновника міста, Іла. В індійській міфології є персонаж із таким іменем, навіть кілька. Це, зокрема, Іла — дружина уславленого мудреця Вішраваса й мати Кубери — бога багатства і охоронця півночі, приятеля Шіви. За «Рамаяною», саме Кубера звів Ланку, з якої його прогнав брат Раван, ворог царевича Рами. Саме ім'я Вішравас тотожне слов'янському <149> імені Віслав/Веслав, яке побутує і досі; в жіночій формі його має, наприклад, відома польська поетеса, лауреатка Нобелівської премії Віслава Шимборська. Ще одна Іла в індійській міфології — дочка першопредка людей Ману та його дружини Шраддги. У них довго не було сина, і вони благали богів послати їм його. Проте народилася дочка, Іла. Мудрець Васіштха силою своїх чарів перетворив її на хлопця, але Шіва знову перетворив його на дівчину. Тож Іла на певний час стає то хлопцем, то дівчиною. Цікаво, що і сам Шіва іноді зображається у подобі напівчоловіка-напівжінки: одна половина його — чоловіча, друга — жіноча. У цій іпостасі він називається Джаганпітрі-Джаганматрі, тобто Батько світу — Мати світу.

Що ж до мудреця Васіштхи, то джерела мовлять, що його нащадки носили пасмо волосся на виголеній голові, тобто «оселедець». Васіштха постійно суперничав з іншим уславленим мудрецем — Вішвамітрою. Показово, що в боспорських написах, знайдених у Керчі, двічі зафіксовано ім'я Вішвамітра, щоправда, в іранській передачі — Аспамітхар (КБН, № 211 і № 242). Обидва написи датуються IV— ПІ ст. до н. е. Слов'янський відповідник імені Вішвамітра — Всемир, Весьмир.

Ім'я Одісей має і форму Олісей, від якої утворене ім'я Уліс — латинська форма імені Одісей. Це засвідчує, що з іменем Уліс сталася та сама трансформація, що і з назвою Одіса—Оріса. Тобто ім'я Уліс мусило пройти стадію Одісей—Орісей, перш ніж прибрати остаточного вигляду.

Одісей та Уліс — різні видозміни одного й того самого імені, між якими існувала ще проміжна форма Оpiсей. А санскритське р часто-густо на грецькому та слов'янському грунті має л: санскр. шравас — гр. клеос — укр. слава, санскр. пур «місто» — гр. поліс — укр. піль (у назвах міст). Давні граматисти відзначають кілька особливостей мови, що нею розмовляли мешканці давньої Магадги, по сусідству з давньою Орісою. Від санскриту її відрізняє те, що на початку чи всередині слова вона вживала л замість р. Так, санскритське раджа — «цар» у магадгі звучить як ладжа, нара — «чоловік», як нале (DI, 29(L-R). Ці факти засвідчують спільні мовні переживання у грецькій, латинській, слов'янських та індійських мовах у якомусь віддаленому минулому. Слід також відзначити, що магадгі відноситься до так званих пракритів, мов простонародних, на відміну від санскриту, мови літературної. А саме в Північному Причорномор'ї відомий дослідник індоаріки О.Трубачов відзначає рясні сліди пракритизмів.

Характерно, що індійська Іла має різновид Іда, що засвідчує те саме мовне явище. Іншим синонімом індійської Іли є ім'я Ілавіла, яке й собі має форму Ідавіда. <150>

Про невипадковість усіх цих фактів свідчить і те, що між індійським та грецьким епосом простежуються деякі спільні особливості, відсутні в інших епосах. Тільки індійці та греки розвивали еротичну космологію (Кама та Ерос), причому ці божества нерозривно пов'язані з Шівою та Діонісом, а Шіву античні автори ототожнюють з Діонісом. Лише греки та індійці культивували тотожні епічні цикли з темами облоги міста, сховку викрадачів чужої дружини (Троя — Ланка), вимушеність багаторічних блукань (аргонавти, Одісей — пандави, Рама), повернення несправедливо одібраних групових династичних прав (пандави — нащадки Геракла). І Крішна, якого античні автори ототожнюють із Гераклом, і Одісей пов'язуються з мотивом посередництва між воюючими сторонами. Як перед початком війни в «Махабгараті» Крішна намагається примирити пандавів і кауравів, так і Одісей, разом із Менелаєм вирушає до Трої, аби залагодити суперечку миром і запобігти війні.

В «Іліаді» ахейці майже виключно русяві — Ахілл, Менелай, як і ахеянки, навіть Гера, дружина Зевса. Герої ж «Махабгарати» майже всі наділені очима кольору «синього лотоса», а очі Крішни порівнюються ще з квітками льону. Щодо цього відомий перекладач «Махабгарати» Борис Смирнов, сам вихідець із Чернігівщини, пише в одному з коментарів: «…очі Крішни порівнюються з квітками льону. Сьогодні в індійців переважає темна забарва райдужки, як і серед українців, проте й блакитні очі зустрічаються не так уже й рідко, наприклад, у Рабіндраната Тагора. Підкреслення кольору очей у національного героя, яким є Крішна, годі обминути увагою, воно не випадкове, а виражає певний ідеал національного типу. З історичної точки зору ця риса важлива для визначення національного походження культу Крішни, a отже, для питання про зв'язок прибульців до Індії, носіїв ведійської релігії, з блакитноокими народами. Про очі Шіви згадується рідше, але зображається він чорнооким, що є зайвим доказом його неарійського походження» (Смирнов, 566). Цікаве у зв'язку з цим і зауваження Патанджалі, знаменитого мовознавця II ст. до н. е., що істинному жерцеві-брахману личить мати каштанове волосся і сірі очі.

До цього слід додати, що в Індії льон не росте, а сині лотоси, як відзначають ботаніки, колись росли й на Дніпрі. Рабіндранат Тагор — бенгалець і з брахманської родини, а Оріса, Біхар до 1912 року входили до величезної британської провінції Бенгалія.

Таким чином, наведені факти спонукають до цікавих висновків: один із них той, що деякі події «Махабгарати» могли відбувалися