Читати книгу - "Таємниці розкриває санскрит, Степан Іванович Наливайко"

Ці дані засвідчують також топонімні, гідронімні й етнонімні паралелі України не лише з Північно-Західною Індією, що сьогодні поза сумнівом, а й із Східною Індією, тобто сучасними штатами Біхар, Оріса й Західна Бенгалія. Територію між Дніпром і Південним Бугом, прилеглу до Чорного моря, античні автори називають Сіндською Скіфією або Сіндикою. Одеса розташовується саме в цьому ареалі. Тому не дивина, якщо виявляється спорідненість назв Одеса й Одіса/Оріса, яку населяли одри-удри-одриси-удриси і які виявляють виняткову подібність з назвами слов'янських племен у цьому регіоні. Можливо навіть, що тут ми маємо й етногенетичну тотожність.

З іншого боку, поширений в індійців компонент — деша // — деса на означення місцевості чи певної території, може бути й у назві Одеса. Тоді, найімовірніше, сучасне Одеса — первісне Годеша // Годеса— «Край/Країна Бика». Що така трасформація можлива, засвідчує індійське ім'я Гопалан на означення Крішни й грецьке Аполлон, яке, на нас, лише грецька видозміна індійського імені. Таке тлумачення назви Одеса підтримує численна «бичача» топонімія в цьому регіоні. Сусідній Крим, давня Таврида, Таврика — це «Країна Бика». Скіфська святиня Ексампей, досл. «Водопій/Брід Бика», містить значення «бик» (санскр. укшан, іран. ухшан). Таке саме значення і назви Боспор. Русь теж «Країна Бика» (санскр. вріш «бик»), причому найдавніші писемні фіксації назви Русь сходять саме до Криму. Назва Україна й собі — «Країна Бика». І, до всього, територія сучасної України на давніх астрологічних картах розміщується під знаком Тельця, тобто Бика. Ця традиція, пов'язана зі Священним Биком, сходить до надзвичайно давніх, іще трипільських часів. <152>

Уперше я почув українське прізвище Панікар років зо п’ять-сім тому за цілком буденних обставин, коли обідньої пори на кухні увімкнув радіо, а одна слухачка саме просила виконати пісню на її замовлення. Ні назви пісні, ні імені слухачки я не запам’ятав, запам’ятав тільки, що вона з Хоролу, і що прізвище її — Панікар. Воно вразило мене своїм індійським звучанням і відразу нагадало студентські роки у Ташкентському університеті, де я, студент індійського відділення, серед інших предметів вивчав і історію Індії, а одним із навчальних посібників були «Нариси з історії Індії», видані 1961 р. російською мовою. Автором нарисів був індійський історик К.М.Панікар, який у своєму доробку мав і інші книжки, зокрема, «Географічний фактор в історії Індії» (1959) та «Історія Керали» (1960). Знав я ще одного історика з таким прізвищем — Г.Т.К.Панікара, що написав працю «Малабар та його народ» (1961). Таке ж прізвище мав відомий в Індії поет XV ст. Рама Панікар, котрий писав мовою малаялам, державною в нинішньому штаті Керала. Є ще й сучасний індійський художник — К.С.Панікар.

Слід зазначити, що майже всі носії прізвища Панікар — вихідці з Південної Індії, де поширені не індоєвропейські, а дравідійські мови, які складають осібну мовну сім’ю. А якщо точніше — з найпівденнішого індійського штату Керала, того самого, де знаходиться і найпівденніша точка Індії — мис Каньякумарі (Коморин), а на ньому — славнозвісне святилище Деві, дружини бога Шіви. І сьогодні Деві шанується в Індії як цнотлива, непорочна дівчина — канья, що й відбилося у назві Каньякумарі.

Неймовірно, але цей факт має українську паралель. Найпівденнішою точкою України можна вважати теперішній Севастополь, колись Херсонес Таврійський, Корсунь літописних джерел, покровителькою і захисницею якого була Діва, функціонально і походженням імені тотожна індійській Деві; її ім’я означає «богиня» й спорідне<153>не з українськими діва, дівчина, дівка тощо. Про Діву пише ще Геродот (V ст. до н.е.), а поклоніння їй рясно відбилося в гідронімії і топонімії України як назви річок Дівка, Дівиця, Дівуха, Дівичка, Дівоча, Дівошин та інших, а також як назви пагорбів та узвиш, де зводилися її святилища — Дівоча гора в Трипіллі й Сахнівці, Дівич-гора в Каневі та Києві тощо. Особливо багато «дівиних» назв у Криму — Парфеніт, Парфеній, Німфей, Діа, Киз-Аул, Киз-Куле, Киз-Таш, Киз-Кермен. Саме в Крим, колишню Таврику, як мовить грецький міф, перенесла Артеміда юну Іфігенію, доньку мікенського царя Агамемнона, де та стала жрицею у таврійському храмі Діви-Артеміди. А за сто стадій від Херсонеса (близько 18 км) і теж на мисі, що звався Парфенон, містилося святилище Діви; назва Парфенон означає Дівин, від грецького парфенос/партенос — «діва», «дівчина», й семантично тотожна індійській назві Каньякумарі. Хоча Парфенон — лише грецька передача, точніше, грецький переклад первісної назви, яка мовою корінного населення — таврів — звучала вочевидь по-іншому.

Ще раніше мені доводилося чувати прізвище Панікарський, досить відоме в Києві 70-х років, та моєї уваги тоді воно особливо не привернуло. І тільки після почутого по радіо прізвища Панікар я згадав його й почав шукати й призбирувати інші факти, пов’язані з ним. Тут на мене чекало кілька приємних несподіванок. З’ясувалося, що прізвище Панікар побутує не лише в Хоролі, а й у Сумах, де живе й працює український учений, доктор ветеринарних наук Ігор Панікар. Що в Кагарлицькому районі на Київщині, біля Ржищева, є населений пункт Панікарча. А нещодавно, гортаючи «Реєстр Війська Запорозького 1649 року», перевиданого 1995 року в Києві, я виявив іще два цікаві факти — у Канівському полку служив козак Панікар Шемитенко (118; сотня Андрієва), а в Ніжинському — Степан Понікар (465; сотня Ніжинська). З чого випливала та суттєва деталь, що запорозькі козаки знали не тільки прізвище, але й ім’я Панікар, чого, до речі, на індійському ґрунті не спостерігається.

Як бачимо, для запорозьких козаків це не тільки рідкісне ім’я, а й рідкісне прізвище: на 16 полків «Реєстру» їх засвідчено лише два — одне ім’я і одне прізвище, прізвище — в Ніжинському, а ім’я — в Канівському полку. Цікаве оточення, в якому перебуває ім’я Панікар. Його супроводжує досить незвичне й малопрозоре для українця прізвище Шемитенко. Перед ними трохи попереду в реєстровому списку стоїть Грицько Шемитенко, а після нього — Дмитро Шемет. Попри деяку фонетичну відмінність (Шемитенко й Шеметенко), вони, певно, одного походження, а основою для них послужи<154>ли форми Шемит/Шемет. Причому форма Шеметенко видається правильнішою, бо апробується прізвищем Шемет. Можливо, Панікар Шемитенко й