Читати книгу - "Таємниці розкриває санскрит, Степан Іванович Наливайко"

Наявність на Київщині населеного пункту Панікарча й відсутність подібних назв в інших місцях дозволяє зробити обережне припущення: саме тут своєрідний осередок, від якого розходяться до Канівщини, Чернігівщини, Полтавщини й Сумщини давніші й сучасні прізвища Панікар. Хоча цікаво простежити, звідки саме походять давні й сучасні носії цього прізвища — не виключено, що дехто якраз і походить звідси. Принаймні прізвище Панікарський цілком може означати вихідця з Панікарчі. Тоді як ім’я та прізвище Панікар навряд чи може походити від назви Панікарча. Скоріш за все, саме від імені або прізвища Панікар утворена назва Панікарча.

Побутування прізвища Панікар в українців та індійців дозволяє припустити виняткову давність його, що може сходити до часів, коли в Україні жили індоарійські племена, тобто до ІІ-І тис. до н.е. Що дає повне право для дослідження його залучати індійський матеріал, мовний та історичний, оскільки переконливо витлумачити його з української та слов’янських мов поки що не вдається. Істотне, на нашу думку, й те, що біля Панікарчі виявлено залишки поселення трипільської культури, а в ній дослідники знаходять чимало спільного з культурою стародавніх індійців, особливо з хараппською культурою, інакше — цивілізацією долини Інду. В усякому разі, коли в квітні 1997 року співробітники Археологічної служби Індії, тієї самої, першим директором якої був Джон Маршалл — відкривач Індської цивілізації, переглянули деякі опубліковані в періодиці матеріали з трипільської культури, то відразу й без будь-який коментарів з українського боку заявили, що це пам’ятки хараппського типу. Що й собі якоюсь мірою підтверджує необхідність залучення індійського матеріалу для з’ясування походження і значення прізвища Панікар, причому матеріалу найдавнішого, ще часів «Ріґведи».

Що ж може означати прізвище Панікар у індійців? У них це двокомпонентне прізвище, складається з пані+кар, де — кар суфікс діяча, семантично тотожний українським суфіксам —ій, — ач/-яч, — тель, — роб тощо. Утворений цей санскритський суфікс від дієслівної основи кар-/крі- «робити», «чинити», «творити» (СРС, 150). Прізвища з цим суфіксом неабияк поширені в індійців. Скажімо, прізвище Дінкар дослівно означає «Робитель дня», «Днетворець», а переносно — Сонце. <155> Так само прізвище Нішакар дослівно означає «Робитель ночі», «Ночетворець», а переносно — Місяць.

Прізвища з цим суфіксом поширені в усій Індії, та особливо — в північно-західному її регіоні: Амбедкар, Вареркар, Дандекар, Прабгакар, Тендулькар тощо. А Північно-Західна Індія виявляє давні топонімічні й гідронімні паралелі з Північним Причорномор’ям, отже, і з Україною. Та й топонімія і гідронімія довкола Панікарчі має часто-густо виразне індоарійське забарвлення: Шандра — річка й село в Миронівському районі Київської області (інд. Чандра — «місяць»), Тараща (інд. Тара, Тарака — «Зірка»), Родень (інд. Рудрапур — «місто Рудри», а ведійський Рудра тотожний слов’янському Родові), Вишгород (інд. Вішапур — «місто Роду/племені», «Родове/Племінне місто»), Вишнопіль (інд. Вішнупур — «місто Вішну»), Трипілля (інд. Тріпура — «Тримісто», міфічне місто асурів у «Ріґведі» й штат у сучасній Індії), Халеп’я (інд. Хараппа, Халіюппа — село, що, як і Трипілля, дало свою назву не менш знаменитій, аніж трипільська, хараппській культурі) тощо. В усіх цих назвах — відлуння ще ведійських часів. Тож цілком природно буде вдатися до «Ріґведи»: чи немає в ній якихось реалій або фактів, які б могли пролити світло на компонент пані в індійському та українському прізвищі Панікар.

У цій пам’ятці привертає увагу міф, пов’язуваний з Індрою. Одним із великих подвигів Індри було повернення божественних корів, що їх викрало в богів демонічне плем’я пані, інакше — панії. Індра послав на пошуки їх пса Сараму, котрий виявив корів у далеких краях за річкою Раса, на берегах якої і жили панії. Коли ті відмовилися добром повернути Індрин скарб, сам Індра на колісниці, запряженій гнідими кіньми, вирушив у похід зі своїм військом. Громовою стрілою-ваджрою він розколов скелю і визволив корів із полону. Відразу розсіялася недобра пітьма, бо знову на небі зійшла Ушас — Вранішня зоря і сонце знову явилося людям. Пригнічений демон Вала, що охороняв корів, здійняв у гірських надрах страхітливе ревисько, але був насмерть уражений доблесним Індрою, котрий, захопивши незліченні скарби паніїв, з перемогою і славою повернувся до своєї небесної обителі (МДИ, 21–22).

Цей міф — не що інше, як дублювання іншого міфу, про здолання Індрою злого демона Врітри. Тваштар (згадується у «Влесовій книзі»), творець усіх істот і форм, створює з вогню і божественного напою соми страхітливе чудовисько — велетенського змія Врітру. Безногий і безрукий, він розлігся на горах, згорнувшись у 99 кілець, перегородив течії сімох потоків і поглинув їхні води. Що не день він більшав в усі боки на довжину польоту стріли й невдовзі загрожував поглинути увесь світ з богами, <156> людьми й живими істотами.

Боги мусили звернутися за допомогою до Індри. Та вирішальної миті, коли Врітра люто засичав і дихнув спопеляючим полум’ям із моторошної пащі, військо Індри кинулося врозтіч, лише хоробрі Марути (у «Велесовій книзі» — мариці), сини Рудри, зосталися при ньому, та ще й відданий Вішну. Індра завдав Врітрі смертельного удару ваджрою. Води заполонені в череві змія, нестримно ринули до моря, все довкола забуяло. З черепа Врітри Індра змайстрував собі чашу, а тіло його розітнув навпіл: одна частина його, створена з соми піднеслася на небеса й стала Місяцем, через що Місяць має і другу назву — Сома. А друга, демонська, нечиста, стала невід’ємною часткою всіх живих істот — їхнім животом, шлунком. Тому й кажуть відтоді про кожного, хто полюбляє добряче попоїсти, що він підносить пожертву Врітрі, своєму шлункові. А з крові демона народилися півні, через що й донині не споживають півнячого м’яса брахмани й святі відлюдники (МДИ, 36–39).

Міф цей має виразне космогонічне, світотворче значення. Індра долає Врітру й цим розділяє доти єдиний світ на дві сфери — небо й землю, богів та асурів, наймогутнішими представниками яких і є Індра та Врітра. Саме на їхньому двобої базуються ритуали, пов’язані з Новим роком, бо перемога Індри означає і перемогу світла над темрявою, добра над злом. Битва між богами-девами та їхніми старшими братами-асурами відновлюється на початку кожного