Читати книгу - "Таємниці розкриває санскрит, Степан Іванович Наливайко"

Нового року. Ця битва вважається запорукою суспільної і світової гармонії. Деви й асури — дві половинки Всесвіту, своєрідна єдність протилежностей. Усесвіт повний, довершений, коли ці дві половинки вкупі. Асури пов’язуються з первісними водами і хаосом, з яких через космогонічний акт, яким є подолання Врітри, твориться впорядкований, налагоджений світ.

Асури протиставляються девам, молодшим братам, як темне — світлому, ніч — дневі, Місяць — Сонцеві, жінка — чоловікові, ліве — правому, криве — прямому, вода — вогневі тощо. Саме ця ідея закладена у нашому синьо-жовтому прапорі. Асури розміщуються по ліву руку від Праджапаті — творця всього сущого, а деви — по праву. Місяць має асурську приналежність і пов’язується з поняттям «лівий», водою, росою, тоді як Сонце — девівську, божественну і пов’язується з поняттям «правий». Ця така звичайна для «Ріґведи» особливість збереглася в українському фольклорі, зокрема, в колядках: «То праве личко — світле сонечко, а ліве личко — ясний місяцю». Як зберігся в українському фольклорі й сам основний міф «Ріґведи» — битва Індри з Врітрою — у веснянках і колядках та деяких народних танцях весняного циклу. Де Індра виступає як Громовик-воїн, Громо<157>вик-пастух чи Громовик-хлібороб, що вирушає визволяти з полону красну дівчину (Сонце, Весну), а Врітра, який тримає в полоні її — як злий цар Ворот або Воротар. Про це переконливо писав Іван Нечуй-Левицький ще в минулому столітті, в праці «Світогляд українського народу» (1876). Характерно, що матір’ю Врітри є асурка Дану, тотожна нашій фольклорній Дані; обидві ці богині пов’язані із водною стихією, а їхні імена і досі зберігають річки північного Причорномор’я — Дон, Донець, Дунай, Дністер і Дніпро. У «Ріґведі», зазначає індолог Наталя Гусєва, слово дану позначає ріку взагалі, проте в пізніших санскритських джерелах, які розвинулися вже на території Індії, воно в такому значенні більше не зустрічається. З чого дослідниця робить цілком слушний висновок, що вже у ведійський племен це слово мало реліктовий характер. А з цього інший логічний висновок: слово дану найбільше поширення мало на прабатьківщині індоаріїв, тобто і на території України. Що красномовно засвідчують річкові назви Північного Причорномор’я, які зберегли в собі слово дану — «ріка», «потік».

Основний міф «Ріґведи» безліч разів і в різних варіаціях повторюється і в самій «Ріґведі», і в пізніших пам’ятках, насамперед епічних поемах «Махабгараті» й «Рамаяні». Так що існувала певна «прамодель»: бог розбиває чи долає перепону, яка заважає нормальному функціонуванню елеменітв усесвіту, й здобуває необхідні блага. Ця прамодель реалізувалася чи то через битву Індри з Врітрою, чи то Рами з Раваном («Рамаяна»), чи то пандавів з кауравами («Махабгарата»), чи того ж таки Індри з демонічним племенем паніїв, де Врітру замінює демон Вала, котрий у скелі або печері тримає викрадений божественних корів — уособлення багатства і достатку. Імена Вала та Врітра, як вважають дослідники, утворені від однієї дієслівної основи — вар/врі — «перегороджувати», «закривати» (СРС, 565, 616). Ця ідея збереглася в українському слові ворота, і недарма, очевидно, український фольклор називає Врітру Ворот або Воротар, досл. Перегороджувач, Загороджувач.

Панії у «Ріґведі» згадуються зо два десятки разів і зображаються як дуже багаті, але вкрай скупі на пожертву богам і брахманам істоти. Слід сказати, що подібна характеристика порівняно донедавна стосувалася ще одного етнічного масиву — так званих болоховців. На стикові історичних Галицької, Волинської та Київської земель колись існувало Болоховське князівство, до якого входила й Дулібська земля. Болоховська земля містить чимало «індійських» паралелей — особливо це стосується болоховських міст, що мають своїх двійників у Індії. Тож про болоховців подейкували, нібито вони вкрай скупі, хоч і дуже багаті, і ця їхня риса озхначалася словом дуліб. Так що маємо, по суті, однакові <158> характеристики ріґведійських паніїв та літописних дулібів-болоховців, хоча хронологічно обидва етноніми відділяє принаймні два тисячоліття.

Якщо вірити описам, то панії позбавлені віри й культу, тому ворожі аріям і їх не особливо шанують творці ведійських гімнів. Можливе пояснення тут може бути таке, що панії на якомусь етапі відірвалися від брахманської традиції і продовжували сповідувати первісну, асурську релігію, характерну для матріархату, сліди якого й досі виразні в українських звичаях та обрядах, особливо весільних. Тому для жерців-брахманів, які творили гімни «Ріґведи», вони стали «варварами», до яких брахманська традиція, між іншим, відносить і греків, і скіфів, і парфян, і навіть сіндів та сувірів, оскільки вони, первісно арійці-кшатрії, одійшли від їхніх приписів і вірувань. А скіфи, сінди-сувіри незаперечно засвідчені в давні часи на території України.

У зображенні паніїв міфологічні риси перемішуються з рисами якогось конкретного народу. Н.Гусєва вважає, що панії — цілком реальний народ, який із часом був міфологізований. А корови у міфі про паніїв — уособлення дощових хмар, вони ототожнюються з водами, і хто володіє цими хмарами-коровами-водами, у того багатство і добробут. Вони — найбільший скарб, і недарма задля нього Індра вирушає в далекі краї до річки Раса. А в зв’язку з водами слід зазначити, що санскрит знає слово пані — «вода», «ріка» (СРС, 389). Воно, судячи з усього, збереглося у назвах на означення Південного Бугу, а також Кубані, бо обидві ці ріки в давні часи називалися Гіпаніс. Де Гі- виявляє спорідненість із санскристьким го, гу — «бик», «самець» (пор. ще етруське та албанське ке — «бики»), а пані — «вода». Тобто Гіпаніс цілком може означати «Бик-вода», «Бик-ріка», зважаючи на рясну «бичачу» топонімію, гідронімію та етнонімію в цьому ареалі. Обидва компоненти добре збереглися у назві Кубань.

Що ж до Південного Бугу, то з ним пов’язаний ще один цікавий факт. На річці Синюха, притоці Південного Бугу, стояла загальноскіфська святиня Ексампай, яку згадує Геродот. Мовний аналіз дозволив з’ясувати, що й ця назва надається витлумаченню з санскриту, і що вона має таке саме значення, як і назва Гіпаніс, тобто Бик-вода» (санскр. укшан «бик» + пай «вода»; пор. санскр. пайо-да «давач води», пайо-раші «море» (досл. «вмістилище води»), пайо-ваха «хмара» (досл. «везуча, несуча воду») (СРС, 367).

Але є можливість витлумачити етнонім панії, виходячи з того, що в «Ріґведі» він пов’язується зі скарбами, багатством, а самі панії скупі на пожертву богам і брахманам. У цьому разі етнонім може сходити до санскритської дієслівної основи пан- «обмінювати», «продавати», «купувати», «торгувати» (СРС, 363). Іменник пані цієї основи озна<159>чає «скнара», «скупий жертвувач», «демон, що приховує багатства». Такі значення,