Читати книгу - "Оповідання та памфлети, Марк Твен"

«Білий слон на волі! Він і далі в руйнівному поході! Селища збезлюдніли. Населення з перестраху залишає домівки! Крижаний жах передує слонові – після нього залишається смерть і руїни! Детективи – позаду. Пограбовані будинки, зруйновані фабрики, знищені врожаї, розігнані до останнього чоловіка збори, криваві до неможливого сцени! Що думають тридцять чотири найкращих діячів розшуку? Що думає старший інспектор Блант?»

– Ось бачите! – вигукнув інспектор Блант, майже виявляючи хвилювання,– це чудово! Це – найвидатніше досягнення з усіх, які були у будь-якої розшукної організації. Слава про нього й про моє ім’я розійдеться по всьому світу й залишиться у віках!

Але все це мене не тішило. Я почував себе так, ніби всі ті криваві злочини зробив я, а слон – то тільки сліпе знаряддя у мене в руках. А як збільшився список цих злочинів! В одному місці він «порушив хід виборів і убив п’ятьох виборців». В іншому місці убив двох нещасних на ім’я О’Донегю і Макфланіган, які тільки два дні тому «знайшли притулок пригноблених усього світу і саме збиралися вперше в житті скористатися з благородного права голосу американських громадян, коли біля самих виборчих урн їх спостигла безжальна рука сіамського страхіття». Ще десь «він спіткав збожеволілого проповідника, що готувався розпочати свої чергові героїчні інвективи на танці, театри й усілякі розваги, які можна ганьбити, не боячись, що вони дадуть ляпаса, і наступив на нього». Ще в якомусь місці він «убив агента з установки громовідводів». Список його злочинів ставав дедалі кривавішим і краяв мені серце. Досі було вже шістдесят чоловік убитих і двісті сорок поранених. Всі газетні звіти свідчили про активність та самовідданість детективів, і всі вони закінчувалися примітками, що «триста тисяч громадян і чотири детективи бачили цю жахливу потвору; двох детективів убито».

Я вже з острахом чекав, коли телеграфний апарат почне вистукувати знов. Згодом депеші таки ще посипались, але мене приємно вразив їхній зміст. З’ясувалося, що всі сліди слона загублено. Скориставшися з туману, він зміг непомітно знайти якусь схованку. В повідомленнях, що надходили з найнесподіваніших і найвіддаленіших місць, говорилося, що в тумані бачили якусь неясну масу і що то був «безперечно слон». Ця величезна, неясна в тумані маса з’явилася в Нью-Гевені, в Нью-Джерсі, в Пенсільванії і в Брукліні, тобто в самому Нью-Йорку. Причому, щоразу вона швидко зникала, не залишаючи по собі ніяких слідів. Кожен детектив з тієї армії, яку послали в усі кутки країни, надсилав щогодинні звіти, і всі детективи, без найменшого винятку, мали якісь провідні нитки, всі щось вистежували, і всі йшли гарячими слідами.

Але й цей день минув без ніяких новин.

Так само минув і третій день.

Газетні звіти одноманітнішали. У повідомлюваних фактах не було нічого нового, провідні нитки нікуди не приводили, у версіях злочину вже зужили майже всі елементи, які вражають, захоплюють і зачаровують читача.

За інспектеровою порадою я подвоїв винагороду.

Минуло ще чотири нудних дні. І раптом бідолашні, самовіддані детективи зазнали тяжкого удару – редактори газет відмовилися друкувати їхні матеріали й сказали: «Дайте нам спокій».

Через два тижні після зникнення слона я за порадою інспектора збільшив розмір винагороди до сімдесяти п’яти тисяч доларів. Гроші були величезні, але я був ладен пожертвувати всім, що мав, аніж утратити довір’я свого уряду. Тепер, коли детективи опинились у такій скруті, газети раптом накрили їх мокрим рядном і ну дошкуляти нещасним найуїдливішими насмішками. Актори мандрівних театрів підхопили ідею: вони переодягалися детективами і витворяли на сцені бозна-що, удаючи, ніби ловлять слона. Карикатуристи малювали, як детективи з підзорними трубами обшукують кожен куток, а слон у цей час спокійнісінько краде яблука у них з кишень. А як вони глузували з поліційного значка! Ви, мабуть, бачили цей значок, виконаний золотим тисненням на обкладинках детективних романів. На ньому зображено широко розплющене око, під яким напис: «Ми все бачимо». Коли детективові траплялося зайти в бар випити, хазяїн з удавано-невинним виглядом запитував його (у свій час це було дуже поширене): «Накажете подати окопродиралку?» Детективам від сорому хоч крізь землю провались!

І тільки одна людина залишалася в такій атмосфері спокійною, незворушною і витриманою. Цією відважною людиною був інспектор Блант. Його погляд такий же рішучий, безтурботна його впевненість в собі не похитнулася жодного разу. Він весь час приказував:

– Нехай собі глузують! Сміється той, хто сміється останній!

Моє захоплення цією людиною доходило мало не до обожнення. Я не відступав від нього ні на крок. Перебування в його кабінеті гнітило мене, і день у день усе дужче. Але я думав, що коли він витримує все це, то й мені не слід здаватися, бодай доки стане сили. І я приходив туди щодня і був єдиною сторонньою особою, якої вистачало на такий подвиг. Всі дивувались мені, сам я вже подумував, чи не накивати п’ятами, та досить мені було подивитись на спокійне і, видимо, не переобтяжене думкою чоло, як я залишався.

Одного ранку, тижнів за три після зникнення слона, коли я вже збирався сказати, що спускаю свій прапор і відступаю, великий детектив, ніби вгадавши мої думки, запропонував ще один геніальний, просто неперевершений хід.

Йшлося про те, щоб домовитися з грабіжниками. Невичерпна винахідливість цієї людини перевершила все, що я доти бачив, хоч мені й доводилося зустрічатись із найкращими умами нашого часу. Інспектор заявив: він певен, що за сто тисяч доларів можна знайти спільну мову з грабіжниками, і слон знайдеться. Я відповів, що мені, здається, пощастить нашкребти таку суму, але як бути з нещасними детективами, що працювали так самовіддано? Інспектор сказав:

– У таких випадках вони завжди дістають половину.

Ця відповідь усунула моє єдине заперечення, і інспектор написав дві записки нижче наведеного змісту:

«Шановна пані!

Ваш чоловік зможе заробити чималу суму грошей (з повною гарантією, що закон не зазіхне на його особу), якщо він погодиться невідкладно зустрітися зі мною.

Старший інспектор Блант»

Одну з цих записок відправили з довіреною особою жінці, яка вважалася дружиною Спритняка Дафі, а другу – жінці, яка вважалася