Читати книгу - "Чорний агат: Втрачена спадкоємиця , Ірина Кузьменко "
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Почувши позаду кроки й суровий голос Крістофера, Вікторія всміхнулася. Відвівши лезо в бік та відчувши печіння на руці, стиснула вуста. Не озираючись, промовила:
— Містере Бейн, я рада, що ви живі й здорові.
— Я також вас радий бачити, Лорейн. Ізекіле, опусти меча.
Чоловік опустив меч. А Вікторія голосно фиркнула й, закотивши очі, поглянула на Крістофера.
— Називайте мене краще Вікторія.
— Від свого імені, так же само, як і від своєї долі не втечеш.
— А ви, містере Бейн, у нас мислитель, — усміхнулася.
Ізекіл хмикнув й, поглянувши на суворого Крістофера, відвернувся.
— Ми знайшли лігво демонів мотулу, — підійшовши, сказав Міраз і, перевівши погляд на Вікторію, кивнув і додав: — Ніколи не думав, що будемо раді бачити андервудців.
Вікторія кивнула у відповідь і промовила:
— Рада знайомству, панове! Неоднозначні почуття й ви викликаєте.
Міраз, скинувши плащ, дістав два мечі з футляра й один віддав Крістоферу. Бейн, взявши меч, поглянув на Вікторію й, підійшовши до неї, промовив:
— Вас тут не повинно бути. Тому краще не втручайтеся задля вашої безпеки.
— Дякую, містере Бейн. Матиму на увазі, — промовила й пішла уперед.
Крістофер закотив очі. Ізекіл і Міраз, переглянувшись, лише знизали плечима.
Дагратіонці використовували не лише сіру магію, але й силу меча. Це була не битва з мотулу, це був танець смерті. Скрегіт леза віддавався відлунням від стін заводу. Вікторія, не втручаюсь у бійню, відступила. Помітивши на верхніх поверхах Гідеона, не роздумуючись, піднялася на вверх. Застосувавши силу, збила чоловіка з ніг. Гідеон, скинувши капюшон, оглянувся. Вікторія, побачивши на його обличчя чорні жили, зупинилася. Чоловік вишкірився й, піднявшись на ноги, процідив крізь зуби:
— Твій гнів, Вікторіє, насичує мене силою. Позбудься його, якщо хочеш мене побороти.
— Як мені позбутися його? Якщо ти уособлюєш всю мою лють, — примружившись, промовила Вікторія.
— Твоя чарівність та наївність зачарувала мене, Вікторіє. Твій гнів такий же прекрасний. Однак він не для тебе. Я радий тому, що наша донька не така, як ми. Не зіпсована цією жалюгідною війною. Утім, я вже ніколи не стану іншим. А ти ще можеш стати іншою.
Гідеон швидко відступив на край і, розвівши руками, впав. Вмить з’явилися чорні тіні й, окутавши чоловіка, піднялися в нічне небо. Вікторія, змахнувши рукою, закрутила їх у вихор. Приміщення здригнулося. Від дикого вереску тіней Вікторія закрила вуха руками й впала на коліна. Тіло билося в конвульсіях, і жінка, зціпивши зуби, щоб не закричати від болю, відчула присмак крові на своїх вустах. Чорна енергія відкинула її, і вона покотилася донизу. Застогнавши від болю через падіння, повільно піднялася й схилилася спиною об стіну. Витерши з вуст кров, хмикнула й схилила голову. Гідеон знову обманув її. Й вона знову відчула себе слабкою перед ним.
— Вікторіє! — через кілька хвилин, почувши голос Крістофера, підняла голову.
Чоловік, наблизившись, допоміг жінці піднятися.
— Ти не поранена? — схвильовано запитав Крістофер.
Вікторія поклала голову на чоловіче плече й прошепотіла:
— Звук мечів стихнув. Гідеон втік. Ти поряд. Все нормально, лише пару подряпин.
Крістофер важко зітхнув і, неочікувано для Вікторії, поцілував її у верхівку голови.
— Нам потрібна твоя допомога. У лігві мотулу ми знайшли… понівечені тіла людей. Демони живилися ними.
Вікторія, скривившись, промовила:
— Якщо хтось дізнається, що тут відбулося, за нами всіма будуть полювати не лише мисливці, але й всі люди.
Вікторія, піднявши голову, відчула теплий подих Крістофера на своїх вустах. Швидко закліпавши довгими віями, не відвернулася й продовжувала дивитися на чоловіка.
— Ми впораємося? — прошепотіла.
Крістофер кивнув і, піднявши долоню, зупинився біля обличчя жінки. Чоловік не наважувався торкнутися її. Вона, мигцем поглянувши на руку, легко всміхнулася й схилилася. Тепло його долоні заспокоювало. Вікторія, на мить заплющивши очі, обійняла чоловіка за шию.
— Крістофере! — почувши голос Міраза, чоловік зітхнув і оглянувся. — До світанку залишилося кілька годин.
Вікторія, знітившись від своїх неочікуваних проявів почуттів, опустила голову й промовила:
— Я попереджу Верховну відьму про тіла. Вона також повинна знати.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чорний агат: Втрачена спадкоємиця , Ірина Кузьменко », після закриття браузера.