Читати книгу - "Принади життя чорної відьми, Кілі Каель"

- Терпіння, Вік, - реготнув Лейтон, поплескуючи друга по плечу.

- Може його знову на люстру?

- Стільки лайна вдруге вона не витримає, - посміхнувся придворний маг, подавшись до виходу.

- Нда. До повернення короля все готово, хлопці вишколені, тож думаю, обійдеться без ексцесів. Що з твоєї частини?

- Не все так райдужно.

- Так, король буде незадоволений, що ти досі не знайшов відьму. Розібратися встигнеш?

- Не впевнений.

- Гаразд, у твої ці чаклунські штучки лізти не буду. Якщо потрібна буде допомога, звертайся. До речі, я сьогодні випити хотів увечері. Складеш компанію?

- Можливо. Подивимося, як піде.

                                          ***

Некромант цієї ночі теж не спав, роздратований і стурбований. Він витратив достатньо сил на виклик найсильніших некросів і тепер дивувався. Всі вони були відправлені знищити придворного мага, але зникли без сліду. Навіть дзеркало не могло їх знайти, пояснюючи все якимись захисними заклинаннями.

А час спливав, ставлячи під загрозу плани захоплення міста. І тепер усе частіше він повертався до думки про відьму, що прибула до Алоріна. Про її можливості некромант мав неоднозначне уявлення – все-таки, для виклику духів жінка використала зібрану силу амулетів. Хитра штучка і захист мала відмінний. Та союзник йому не завадив би. Зрештою, вона й так довго ходила його землею без дозволу, час їм двом познайомитися…

                                               ***

День звично розпочався із прибуття гостей. Цілком несподіваних і абсолютно точно обтяжливих. Тому що на поріг до відьми приїхала сама тітка Хлої, віконтеса Мілана Лестет разом зі своїм чоловіком Фейдоном та близнюками Сарою та Тарою. Подумки Каліста вже відмітила їх як шкідників, бо нічого доброго приїзд рідні не обіцяв. І дивлячись з вікна на те, з якою огидою рідна тітка окинула поглядом родове гніздо Рейно, чомусь засмутилася. Каліста встигла звикнути і прив'язатися до цього милого будиночка і сприйняла образливу поведінку на свій рахунок.

Хоча робити висновки не поспішала: прожиті роки показали, яким оманливим буває перше враження. А воно було не найкращим… для Хлої. Каліста ж лише хижо посміхнулася. І бігти назустріч не поспішала, хотілося оцінити супротивника.

А тим часом висока та худорлява родичка голосно командувала сімейною процесією. Хто тут головний стало зрозуміло з перших хвилин їхньої появи. Підібгані тонкі губи, довгий гострий ніс і гарні карі очі, що сяяли впертістю і холодом, видаючи її роздратованість. Чудернацький капелюшок, дорога дорожня сукня без жодної плями і складки, ні одного каштанового пасма, що вибилося, після кількох днів у дорозі... таак, противник виявився серйозний. Але з відьмою тягатись навіть таким педантам не під силу буде.

Чоловік дамочки виглядав явно м'якшим, спокійнішим і був якимось теплим і затишним. Підтягнутий, високий чоловік із зморшками-смішинками навколо очей, усміхався дочкам і допомагав вийти з карети. Ось з ним Каліста могла б потоваришувати. Можливо…

Тим часом на землю зістрибували два явно некеровані і злісні чортиня з кирпатими носиками і обуреним фирканням, у спробах у всьому наслідувати матері. Подумки Каліста одразу охрестила їх ворожими шпигунами. Дітей вона хоч і любила, але без фанатизму. На жаль, за стільки прожитих років своїх відьма не нажила і цю болісну тему навіть подумки намагалася обходити десятою дорогою.

Дві близнючки з карими очима, каштановим волоссям, завитим у локони, і в милих жовтих сукнях… чистих і гладеньких? Так, звичайні діти після такої довгої дороги виглядають зовсім інакше. Маленькі леді явно не встигли насолодитися дитинством під чуйним керівництвом матері. Зате вони виховані та старанні. Каліста знизала плечима своїм думкам і обернулася до кряхтівшого Ворона.

- Дивись, не видай нас.

- Добрре, - каркнув ворон і насупився, сидячи на жердинці.

А ось з Кузею доведеться порозумітися ...

Каліста ж зітхнула і окинула поглядом вичищений до блиску будинок, стараннями домового, симпатичну та оригінальну для цього світу обстановку, набір дивовижних товарів, що їх пропонує магазин, і задоволено хмикнула. Оглянула себе і клацнула пальцями: волосся завилося химерними локонами, прикраси набули більш дорогого вигляду, сукня за новими власними ескізами змушувала будь-яку модницю Алоріна зійти слинами, а акуратні, розшиті стразами туфельки доповнювали образ. Ось тепер педантична віконтеса повинна була, як мінімум, стримуватися і не воротити носа.

Хоч відьма і не була чоловіком, а мірятися піпками любила, заради веселощів, та й хотілося носа втерти зазнайці. З пам'яті Хлої, Каліста знала, як Мілана любила принижувати сестру. І зараз їй було неприпустимо вдаряти обличчям у бруд. Каліста намагалася створити образ самодостатньої людини, що розпоряджається власною долею. Дати зрозуміти, що їй не потрібне заступництво та опіка, інакше… про це «інакше» відьма думати не хотіла і не загадувала. «Інакше» завжди закінчувалося погано для тих, хто вставав на її шляху.

Тим часом двері відчинилися і в приміщення, високо задерши підборіддя, велично впливла віконтеса зі своєю «свитою» в особі двох вертихвосток. Озирнулась, насупилась і навіть зацікавилася, розглядаючи товари на прилавках, а побачивши Хлою, не змогла приховати подиву. Не цю картину вона сподівалася застати. Дівчатка завмерли, розглядаючи магазинчик та його господиню, але явно не наважувалися підійти – чекали на команду?

- Непогано влаштувалася, племіннице, - покривила губи жінка, продовжуючи зорову ревізію. Прицінювалася чи що? І ось одразу стало зрозуміло, що стосунки між жінками не складуться. Від слова зовсім.

- І я вас рада бачити тітонька. Чим завдячує такій честі?

- Давно по душам не розмовляли, от побачити захотілося, - фиркнула жінка, уперши руки в боки.

- А я думала ви на могилку сестри поспішали.